І потім цілком серйозно:
— Ви знаєте, тов. Вишня, наш народ так хоче сміятися... Він так хоче сміятися, що
аж дуже хоче сміятися... Ну, а письменники, ви мене пробачте, вони якось обминають
естраду, вони якось... той... оте... А народ наш дуже хоче сміятися! А ми, естрадники, для
того ж і живемо, щоб... той... оте... того... Так напишете?
...І от Тимошенко...
Він не тойкає, не отойкає, не тогокає... Він упивається у вас, він ніби помпу своїх
очей встромляє у вашу думку... Що? Як? Одне слово! Одну мисль!..
І ви знаєте, — він вас заражає на творчість, на дерзання, на роботу!
Для такої людини хочеться щось ізробити, бо це людина творча.
Творець!
Багато ще в нього є недосконалого, невдалого, наївного, почасти дрібного, але не в
цім річ: на добірному зерні пшениці полова навіть обов'язкова.
Але це творчість...
А творчість, справжня творчість, вона не тільки радує, вона запліднює...
От вам і Тарапунька!
Що таке талант?
Горький правильно сказав: «Талант — це робота».
Таланти різні бувають:
1) Талант для таланту.
2) Талант для себе.
3) Талант для народу.
Я — за третій талант.
Для таланту? Чепуха... Масло для масла...
Для себе? Сам себе по череву гладить?! Нецікаво!
Для народу?
Інтересно, корисно, але ж і трудно!
Чому?
Бо в таланті твоєму бере участь народ!
Хочеш бути талановитим — учись у народу!
Вивчився? Визнали?
Кланяйся народові!
А коли тебе вже визнали таким уже талантом, що талановитішого й у світі не було,
— гордись, пишайся, задавайся, хукай, мукай, подивись у дзеркало, а потім ще раз
запишайся і...
Вчись у народу!
Позадавайся, позадавайся та й... поклонись народові!
сказали?!
Та мене б убили! Та знищили б!
Вишня — украв! Ой-ой-ой!
Так я вам скажу по секрету. Все своє життя літературне я стежив, щоб — не дай бог!
— не вкрасти чогось у іншого. Чи пощастило мені це зробити, чи ні — я не знаю... Я не
хотів бути похожим на інших...
Признаюсь. На зорі моєї літературної роботи я (страшенний курій), я не курив, я
нічого, доки я не сів до столу, я нічого не читав, — ні газет, ні журналів, — щоб голова моя
