була свіжа! Ні за що не зачіпалась! Я не знаю, чи правий я був, чи треба це було робити, але я це робив...
Наслідував я когось?
Свідомо — ні!
Може, ще хтось так робив, як я, — я не знаю...
Але — їй-богу, я говорю правду! — я кожного ранку підходив до чистого аркуша
паперу, як до незайманої дівчини... Щоб ніхто, і навіть я сам, не міг того аркуша
порушити...
І от тепер, коли сивина, коли вже серце з камфорою, я згадую ті часи, коли вночі я
схоплювався й записував окремі слова, фрази, думки...
А вранці... записував уже все як слід...
Майте на увазі — не брешу!
На схилі літ я можу сказати чесно:
— Ой, як я любив літературу!
— А вона мене?
— І я її!
І я щасливий, що доля моя дала мені змогу любити літературу! Спасибі долі!
Дуже (спасибі йому!) допоміг мені М. Т. Рильський.
Досконала робота?
Розуміється, ні!
Над творами Гоголя взагалі, а зосібна над «Ревізором» (перекладами) слід
працювати, може, ціле життя, щоб наблизити їх до оригіналу.
Ну, а ми ж як?
Давай, давай, давай...
Ну, й дали...
Актори театру ім. Франка, що ставить «Ревізора» в моєму перекладі, переклад
визнали за задовільний.
Були (та й не можуть не бути) зауваження, дуже слушні, дуже розумні, з якими не
можна не погодитися, бо актор підходить до ролі з свого боку, — йому така фраза кращає, коли так сказати, а не так. Актор втілює образ, живе ним, — отже, та сама фраза в його
інтерпретації оживає, динамічнішає... Як же з цим не погодитися?
А от Комітет в справах мистецтв дав мій переклад на рецензію якомусь N. Цей
«рецензент» написав зауважень на цілих шістдесят, а то й більше, сторінок. Він вимагає
дослівного, буквального перекладу!
Із його зауважень видно, що він, N. знає українські слова, та не знає мови.
Це якийсь шашіль у мові.
А він, кажуть, член-кореспондент Академії нашої...
І от — що виходить?..
Нашу з Рильським роботу перевіряє чиновник, причім нечесний чиновник, заробітчанин...
І хотять, щоб я наслідував його, вірив і признавав його зауваження.
Так чому ж не дати йому перекласти Гоголя?
Забуває Комітет мудрі слова В. І. Леніна:
«Один дурень може такого наробити, що потім десять (здається, так. — О.
розплутають...»
Михайлом Сидоровичем Коломійченком. Розумний, чудесний, чарівний був хлопчик із
синіми лукавими очима. Дотепний, веселий і серйозний.
