цим жити. Його не можна викреслити з пам’яті, бо воно втілилось у сьогодення. Десь на світі є мій син, йому вже місяць від народження, і я не можу не думати про нього. Я не можу не думати про Сандру, бо вона матір мого сина, бо зараз вона з ним. Я не можу не хотіти їхнього повернення, не можу не мріяти про той день, коли вони повернуться — і Сандра, і малюк, обидва… Зрозумій мене правильно, рідна.
— Я розумію тебе, Владе, — відповіла я, міцніше пригорнувшись до нього. — Розумію, як тобі важко. Я вірю, що ми знайдемо твого хлопчика, захистимо його та Сандру від Веліала, захистимо й самих себе… І взагалі, все в нас налагодиться, все буде гаразд, ми з усім упораємося — хай там що чекає нас у майбутньому.
А наше майбутнє досі залишалося туманним і невизначеним. Усупереч поширеній думці, що Ференц Карой знав про Метрові плани щодо нас і діяв з ним заодно, сувора правда полягала в тому, що ми звалилися йому, як сніг на голову, і він уявлення не мав, що з нами робити. Реґент, утім, не сумнівався, що ми і є ті самі спадкоємці, про яких ішлося в заповіті верховного короля, одначе він не наважувався офіційно оголосити про це до завершення обумовленого Метром трирічного терміну. Таким чином, ми опинилися при дворі у вельми двозначному становищі — не гості, але й не господарі, — що завдавало чимало проблем, як нам самим, так і всім, хто нас оточував. Гадаю, реґент радо повернув би нас у Кер-Маґні, але за наявних обставин це вже не уявлялося можливим — надто багатьом людям було відомо про наше існування, а головне, про нас знали в Нижньому Світі. І, схоже, знали набагато більше, ніж будь-хто на Гранях…
*
…На нашу першу зустріч із Ференцом Кароєм, яка відбулася в земній штаб-квартирі Інквізиції, ми покладали величезні надії. Сподівалися, що нарешті отримаємо вичерпні пояснення всьму, що з нами сталося, дізнаємося, що ж насправді планував Метр і яке майбутнє він для нас готував, а крім того, з’ясуємо тайну походження Владислава. На жаль, надії ці не виправдалися, і після нашої розмови загадок лишилося не менше, ніж було до неї.
Не буду втомлювати вас розповіддю про те, як на Ланс-Оелі ми лише на два дні розминулися із загоном інквізиторів, а також про подальшу нашу подорож на Основу і про пошуки там контакту з Інквізицією. Зазначу тільки, що найбільше клопотів ми мали із загоряними, які аж чманіли від самого факту перебування на леґендарній Землі й кілька разів мало не вскочили в халепу від цілковитого незнання тамтешніх правил поведінки. А що ж до інквізиторів, то їх ми розшукали несподівано легко, навіть не залишаючі меж Києва. Їхній начальник, Ференц Карой, саме був у Вічному Місті, куди ми могли потрапити щонайраніше за півтора місяці, проте жодних ускладнень через це не виникло — маґічна техніка інквізиторів, навіть в умовах Основи, дозволяла усунути більшість незручностей віддаленого спілкування і досягти повного ефекту присутності співрозмовника. Об’ємне зображення реґента, зіткане з тисяч найтонших променів світла просто в повітрі, виявилося таким реальним і переконливим, що якби нас не попередили заздалегідь, ми б вирішили, що він перебуває з нами в одній кімнаті. Тільки тоді ми зрозуміли, що вислів „поговорити наживо“, який зазвичай вживався чаклунами для позначення якісного візуального зв’язку, нітрохи не був перебільшенням.
— Боюсь, молоді люди, я мушу засмутити вас, — сказав реґент, вислухавши нашу розповідь. — Як бачу, ви не сумніваєтеся в моїй причетності до цієї історії й чекаєте від мене пояснень. На жаль, я можу поділитися з вами лише своїми здогадами та припущеннями, не більше того. Хочете вірте, хочете ні, але я нічого не знав про Метрові плани, і все, що з вами трапилося, для мене цілковита несподіванка.
— Ви нічого не знали? — недовірливо мовила я, неабияк приголомшена його словами. — Але ж це неможливо! Як тоді ви поясните нашу зустріч в університеті півтора року тому? А присутність Метра на одному з ваших семінарів… Я ж не помиляюся, то був він?
Реґент ствердно кивнув:
— Так, Інно. То справді був Метр, і він приходив через вас. Але висновки, що їх ви зробили з цього факту, помилкові. До того дня, коли ви вперше прийшли на семінар, я уявлення не мав про ваше існування і вже поготів не знав, що від самого народження ви перебуваєте під наглядом. Я навіть не зразу виявив ваші латентні здібності — це на Гранях маґічну ауру видно за милю, а в умовах Основи непробуджений дар, навіть такий сильний, як у вас, помітити важко. Для цього треба спеціально
— Отже, нашу зустріч було підлаштовано?
Ференц Карой втомлено знизав плечима. За час що минув від тоді, як я бачила його на семінарах в університеті, він помітно змарнів. Чи то на нього так вплинули останні події, чи то тягар верховної влади в Імперії виявився надто важким, а може, його просто наздогнала старість. За Сандриними словами, реґентові було вже за сто сімдесят років — а це поважний вік навіть для вищого маґа…
— Коли йдеться про Метра, не можна нічого стверджувати напевно, а проте я гадаю, що він тут ні до чого. На мою думку, це був просто збіг — і не такий уже й неймовірний. За давно заведеним розпорядком, у Нічиї Літа на Основі постійно несе вахту леґіон інквізиторів, охороняючи її від проникнення нечисті з прилеглих Граней. Посаду начальника вахти почергово обіймають вищі керівники Інквізиції, а позаминулого року якраз і була моя черга. Взагалі, охорона Основи, хоч і відповідальна, але доволі нудна справа. Тому я вирішив у вільний час викладати — є в мене така слабинка, люблю, знаєте, навчати молодь. Ваш університет я обрав з тієї простої причини, що він був поруч: як ви вже знаєте, з часів Чорнобильського Прориву земна штаб-квартира Інквізиції знаходиться під Києвом. Отож нічого підозрілого в обставинах нашої зустрічі я не вбачаю… Гм. За винятком хіба того, що ви, студентка-другокурсниця, зацікавилися темою мого семінару.
— Не думаю, що це можна назвати підозрілою обставиною, — озвався Владислав. — Інна ще в школі обрала своєю майбутньою спеціальністю математичну фізику, а на першому курсі активно вивчала функціональний аналіз та теорію груп.
— Дуже корисні дисципліни, — схвально мовив реґент. — Хоча маґія не підпорядковується фізичним законам, методи математичної фізики широко застосовуються для аналізу складних маґічних явищ. Я цілком припускаю, що Метр, помітивши вашу схильність до математики, ненав’язливо скерував ваш інтерес на ту її галузь, яка становить найбільшу практичну цінність для чаклунів. Але це ще не означає, що він навмисно створив таку ситуацію, що ви захотіли послухати мої лекції і тим самим дозволили мені виявити ваш прихований дар. Та й подальші Метрові вчинки свідчать про те, що наша зустріч не входила в його плани. Коли я повідомив його про свою знахідку, він прибув на наступне заняття, буцім для того, щоб подивитися на вас. А потім сказав мені, що вам краще дати спокій на найближчі п’ять-шість років, мовляв, ваш дар ще нестійкий і поки його чіпати не можна.
У мене тьохнуло серце. Від Сандри я знала, що, за рідкісним винятком, усі дівчата, народжені з даром вищого маґа, втрачають його ще немовлятами. Я була першим таким винятком за останню тисячу років, і мені зовсім не хотілося позбуватися своєї надзвичайної сили. Попри те, що часом вона завдавала мені чимало клопотів, я вже звикла до неї — чи, радше, звикла почуватися унікальною…
— Але ж це… Це ж неправда?
— Авжеж ні, — заспокоїв мене Ференц Карой. — Якщо ваші здібності пробуджені й діють, то ви маєте здоровий, повноцінний дар, і його втрата вам не загрожує. Як засвідчує досвід, нівелювання дару відбувається ще на початковому етапі його формування — або в материнській утробі, або в перші три місяці життя. У старшому віці жодного такого випадку не зафіксовано — ні з хлопчиками, ні з дівчатками. А проте, я повірив Метрові, повірив беззастережно, і мало того — відтоді втратив до вас будь-який інтерес і нітрохи не здивувався, коли ви припинили відвідуват семінар. Я ніби забув про ваше існування. Щоправда, іноді згадував про вас, але якось побіжно, мимохідь, і в мене не виникало ні найменшого бажання вас рошукати.
— А я уникала зустрічей з вами, — сказала я. — Того дня я раптом зрозуміла, що поки не готова до сприйняття матеріалу такого рівня складності, і це боляче вдарило по моєму самолюбству. Тому вирішила більше не ходити на ваші лекції, щоб не здаватися цілковитою дурепою.
— Гадаю, ці думки навіяв вам Метр.
— А з вами він також щось зробив?
— Поза будь-яким сумнівом. І хоча я не зміг виявити слідів навіювання, воно напевно було, бо інакше
