не турбувати її до обіду і нікого не впускати. Тоді її бачили востаннє. Щоб утекти, вона скористалася Колодязем — у спальні було виявлено його залишковий слід.
— І варта нічого не відчула?
— Принцеса встановила загороджувальні чари. Охоронці їх, звичайно, помітили, але нічого не запідозрили. Вона й раніше так робила, коли не хотіла, щоб хтось навмисно або випадково підслухав її розмову. — Ларсон відсунув порожню тарілку вбік і взявся до чаю. — Оце й усі відомі мені факти. Кажуть, принц Владислав у глибокій депресії. Та й Головний аж казиться. Кілька місяців тому без сліду зникла Сандра, а тепер — принцеса Інґа. Отримавши звістку про її втечу, він кинув усі справи в столиці і зараз щодуху мчить на Аґріс — чомусь упевнений, що принцеса вирушила саме туди, до свого батька.
Міранда зосереджено насупилася. Ларсон аж очманів від того, як різко змінилося її обличчя — воно стало на добрі два десятки років старшим, його правильні риси загострилися, набули якоїсь нежіночої жорсткості. Ні, їй у жодному разі не може бути тринадцять. І чотирнадцять також. Забагато в ній усього дорослого. А дитячого — катма.
— Гм. Дивна історія, — задумливо мовила Міранда. — А є якісь здогади з цього приводу?
— Здогадів та припущень не бракує. Особливо популярна в колі втаємничених версія, що принцеса більше не змогла опиратися своєму призначенню і втекла, щоб служити Нижньому Світові. Однак це не пояснює, чому вона взяла із собою короля Ґуннара. Та й коти-перевертні не дуже вписуються в таку схему. Гаразд іще кішки, але Леопольд з його феноменальним чуттям… — Ларсон похитав головою.
Міранда поставила порожню чашку на скатертину й підвелася.
— Ну, гаразд, — сказала вона. — Піду займуся перснем. А ти, коли закінчиш обідати, помий посуд.
— Неодмінно.
Міранда відійшла в інший кінець галявини, присіла на траву і стала чаклувати над перснем, а Ларсон, неквапно попивав чай, нишком позирав у її бік і гадав про те, чи може вона бути дорослою жінкою в тілі дівчини-підлітка, а коли так, то скільки ж їй насправді років. Слуги Господарів жили довше звичайних людей (якщо, звісно, їх не вбивали), часом надзвичайно довго — узяти, наприклад, леґендарного Женеса, який народився ще за єгипетських фараонів. Зв’язок з Нижнім Світом дозволяв уповільнити, а в ідеалі — взагалі зупинити старіння, проте Ларсон ніколи не чув, щоб кому-небудь вдавалося обернути процес і омолодити свій організм. Обізнані люди стверджували, що для земних тіл це взагалі неможливо; інша річ — тіла астральні та інфернальні, але на Гранях вони нестабільні, до того ж їх легко розпізнати. А тіло Міранди було цілком земним. Залишалося хіба припустити, що ще в ранньому дитинстві вона зуміла опанувати ресурси Нижнього Світу, а до тринадцяти років набралася досить досвіду, щоб зупинити подальше зростання. Утім, Ларсон не вбачав у цьому жодного сенсу: можливо, доросла жінка й захотіла б якийсь час пожити в незрілому тілі, проте важко уявити, що тринадцятирічна дівчинка відмовилася дорослішати, погодившись рік у рік терпіти всі незручності, пов’язані зі своєї жіночістю, і практично не мати змоги скористатися її вигодами.
„І все ж вона старша, ніж здається на вигляд,“ — вирішив він. — „Набагато старша. Можливо, старша за мене…“
На той час, коли Ларсон помив та висушив посуд, Міранда закінчила розбиратися з перснем і повернулася до намету. Задоволений вираз її обличчя свідчив про те, що вона успішно впоралася з задачею.
— Ну як? — запитав Ларсон. — Вийшло?
— Так. Тепер я знаю, де Сандра з дитиною.
— І де, якщо не секрет?
Міранда загадково всміхнулася:
— Поки це секрет. Будь ласка, повідом Господареві, що маю для нього гарні новини. Зроби це просто зараз і запитай, коли ми зможемо поговорити. А я поки почну збиратися.
Дівчина забралась у намет і заходилася викладати з нього свої речі, а Ларсон тим часом встановив зв’язок з Нижнім Світом і надіслав Веліалові повідомлення з позначкою „терміново“. На негайну відповідь він не розраховував, тому відразу послабив контакт і наготувався чекати. На його подив, за якісь кілька секунд надійшов відгук, зв’язок миттю посилився, і в його мозку пролунав сухий, безбарвний, позбавлений будь-яких емоцій голос:
„Потіснися, Свене Ларсоне. Я хочу особисто поговорити з Мірандою.“
Наступної миті він відчув, як у його свідомість проникає чужа могутня воля. Вона захопила контроль над усіма його моторними функціями, включно з мовою. Ларсон, що досі ніколи не виступав у ролі медіума, був заскочений зненацька, його розум заметушився в паніці, а всю істоту пройняло глибокою огидою, проте опиратися цьому нахабному й безцеремонному вторгненню він не осмілився. Найжахливіше в його становищі було те, що він, втративши владу над своїм тілом, залишався цілком притомним і продовжував з усією виразністю сприймати довколишнє.
— То де ж ти, Мірандо? — промовив хтось інший його власними вустами. — Покликала мене, а сама сховалася.
Дівчина прожогом вибігла з намету і схилилася в глибокому реверансі.
— Перепрошую, мій пане. Я не думала, що ти так швидко відгукнешся.
— Гаразд, сідай. Що там у тебе?
Міранда опустилася на траву й сказала:
— Сандра на Основі, мій пане.
— Ти цього певна?
— Так, цілком. Перстень залишив на ній досить сильний відбиток. Я виразно його відчуваю.
— Чудова звістка. Сподіваюся, цього разу не буде жодних сюрпризів і тижні за два дівчисько зі своїм покручем потрапить до моїх рук.
— Трохи пізніше, мій пане, — шанобливо заперечила Міранда. — До Основи добиратися не менше трьох тижнів.
— Помиляєшся, менше. За десять днів шляху від тебе розташовано законсервований Інфернальний Тунель, що веде прямісінько на Основу. Рушай туди і заощадиш час. Його охороняє стара відьма на ім’я Руслана, але до твого прибуття її там, найпевніше, не буде. Я дав їй завдання, про яке тобі не варто знати. — Ларсон відчув, як його губи розтягуються в посмішці. — Я кажу це на той випадок, якщо вона таки встигне повернутися — що, втім, малоймовірно. Тоді намагайся не звертати уваги на деякі речі, а надто ж на дівчинку, що її вона приведе із собою. Для твого здоров’я буде краще, якщо ти взагалі її не побачиш.
— Розумію, мій пане, — серйозно відповіла Міранда. — А як я знайду тунель? Даси мені координати?
— Цього не знадобиться. Тунель знаходиться на Контр-Аґрісі — Грані, симетричній Аґрісу, в місцевості, що відповідає розташуванню замку Шато-Бокер. Ще на початку Нічиїх Літ його проклав Женес, він задумував резонансний Прорив на Аґрісі з віддачею на Основу.
— О! — вражено сказала Міранда. — Непогано задумано.
— Атож, непогано. На жаль, Інґа та Владислав завадили його планам. Вони зупинили Прорив ще до того, як розпочався резонанс із протилежною Гранню. Деякі сліди ти там побачиш, але їх небагато. Правду кажучи, я був певен, що після того невдалого Прориву тунель буде виявлено Інквізицією, проте за минулі півтора року ніхто з цих розумників не додумався відвідати Контр-Аґріс і дослідити його. А нещодавно там могла побувати Інґа зі своїм дядьком Ґуннаром, однак вона обрала інший маршрут — спершу по Колодязю вздовж осі симетрії Кристалу, а вже потім Рівниною на Аґріс. Тож тунель поки не викрито, і ти можеш сміливо скористатися ним.
Після деяких вагань Міранда нерішуче мовила:
— Якщо вже ти сам про це заговорив, мій пане, дозволь одне питання.
— Дозволяю.
— Ларсон уже розповів мені, що Інґа кинула Владислава. Це не завадить твоїм планам?
— Навпаки, це входило до моїх планів. Хоча я більше схилявся до думки, що вона обере Основу, де мешкають її названі батьки, а натомість вона вирушила на Аґріс. Та, зрештою, це не має значення. Головне, що тепер Інґа та Владислав нарізно… Втім, це не повинно тебе обходити. Роби свою справу, а про решту я сам подбаю.
На Мірандинім обличчі відбився переляк.
