На байдарці - за снагою

Поступово всі розмови біля вогнища увечері зведуться до обговорення проблеми батьків і дітей. Ваші немічні спроби сховатися за спини Песталоцці, Ушинського, Макаренка та Сухомлинського будуть викриті, ваша педагогічна неспроможність стане очевидною і вам не лишиться нічого іншого, як тільки зганяти злість на своєму злощасному нащадку.

Як бачите, перспективи досить сумні як для вас, так і для вашої дитини. Тому, коли вирушаєте в похід, краще залишити дітей з бабусею. Так буде спокійніше для всіх учасників походу і для тіней великих педагогів.

Не варто говорити, що це зауваження стосується лише дітей дошкільного віку. Діти 7-14 років - серйозна підмога в поході, чудова робоча та тяглова сила. А що стосується ваших нащадків старше 14-ти, то не ви, а вони будуть вирішувати: брати своїх старих у похід чи залишити вдома. Нічого не вдієш: акселерація!

5. До складу групи не повинні входити болільники Болільник - соціально небезпечна особа, якій необхідно давати вихід своїм футбольним пристрастям. Для болільника, як і для кожного наркомана, не існує суттєвої різниці між днем і ніччю. Вдень він буде обговорювати таємниці з біографій футбольних зірок, а ночами - ловити передачу зі стадіону «Маракана» в Ріо-де-Жанейро. І байдуже, що репортаж ведеться португальською мовою (адже він все одно знає результати матчів наперед). Болільник розбудить вас серед ночі і повідомить, чому тренер Феола не виставив у грі Лобо Маріо Жоржі, і заразом розповість сумну історію про Гаррінчу та його одинадцятеро дітей.

Якщо ж вам пощастить викрасти і втопити транзистор, тоді болільник з подвоєною енергією розпочне коментувати матчі 1/8 фіналу розиграшу Кубка СРСР за 1953 рік. А той, хто не тямить у цьому, на третій годині спогадів починає повільно згасати... В результаті - не-болільникам гарантовані нервові розлади, які потребують тривалого стаціонарного лікування в спеціалізованих медичних закладах.

6. До складу групи не повинно входити більше одного менестреля з гітарою Це правило розтлумачується легко: якщо ви бажаєте уникнути кривавої міжусобиці, не допускайте змагання двох акинів. Після неминучого творчого конфлікту ви не зможете використати гітари навіть як весла - від них зостануться лише грифи. І взагалі, два гітаристи зовсім ні до чого: і один заспіває вас мало не до смерті.

За умов дотримання цих простих правил успіх вашого походу забезпечений. Але навіть у колективі, що створений за всіма науковими рекомендаціями, на початку можуть трапитися симптоми легкої психологічної несумісності. У зв'язку з цим на завершення ще три поради.

1. Будьте толерантними у ставленні до власних недоліків, які ви помічаєте в інших.

2. Не будьте толерантними у ставленні до чужих недоліків, які ви помічаєте в собі.

3. Намагайтесь виконати свою роботу вчасно, щоб її не довелося виконувати іншим.

КАРТИ

Мандрувати без карти неможливо. Навіть якщо ви вирішили відкривати невідомі землі та безлюдні острови. Це знав уже Колумб, вирушаючи в таємничий простір Атлантики. Щоправда, в примірнику карти, що йому дістався, Америка називалася Індією. Та хіба суть у дрібних неточностях?

Тому не варто навіть говорити про легковажних безумців, які вирушають у байдарковий похід без карти. Вони недостойні звання туриста. Краще розглянемо можливі варіанти картографічного забезпечення експедиції. При цьому будемо дотримуватися порядку, що відповідає їх важливості.

1. Політична карта світу. Найбільшим достоїнством цієї карти вважаються її розміри (3?4 метри). Це дає можливість вивчати її одночасно всім членам експедиції. Для цього необхідно розстелити карту на березі й улягтися на ній головами до середини.

Розміри дають можливість використовувати її як вітрила, якщо пристосоване для цього полотнище (воно ж і тент) забули на стоянці чи випадково спалили на вогнищі. Щоб перетворити карту на вітрила, треба наклеїти її на марлеву основу.

Вкрай необхідна така карта і для орієнтації в просторі. З нею вам не доведеться розпачливо кричати, вдивляючись у береги: «Де ми?» Карта точно вкаже країну, в межах якої ви перебуваєте.

Проте слід відзначити і деякі ускладнення, що виникають під час користування картою світу. На ній легко віднайти Аддис-Абебу, але марно згаєте кілька годин, плазуючи на животі у пошуках села Красилівки. Ви не знайдете його ні в Південній Америці, ні в Північній Африці. Не знайдете його і в межах тієї країни, де, як переконливо свідчить карта, ви перебуваєте. Ой лелечко, там немає навіть річки Здвижу, якою пливуть ваші байдарки. І навряд чи впевненість у тому, що ви не порушили мимоволі державного кордону, якоюсь мірою компенсує це.

2. Географічний глобус. Слід сказати відразу: цей наочний посібник, досить доречний на каравелах, галіонах і фрегатах, створює певні труднощі у користуванні ним під час байдаркового походу, особливо коли діаметр вашого глобуса понад 1 метр. Сидіти на ньому не дуже зручно, розмістити його на носі чи на кормі - неможливо. Вихід один - транспортувати глобус на буксирі, але після цього окреслення материків можуть стати розпливчастими, а річка Ріо-Гранде-Колорадо настільки наблизиться до вашого маршруту, що доведеться серйозно обговорювати можливість появи крокодилів у рідному Здвижі. Отже, використовувати глобус у поході на байдарках слід лише в самому крайньому випадку.

3. Карта області. Пошуки цієї досить детальної й зручної карти слід провадити у найнесподіваніших місцях, її можна знайти на стіні кабінету вченого секретаря науково-дослідного інституту чи у приймальній директора кондитерської фабрики. Але де б вона не була, її обов'язково приховують щільні розсувні штори і атмосфера втаємниченості. Це створює відповідне враження, і ви остаточно усвідомлюєте, що вирушати в похід без цієї карти неможливо.

Щоб проникнути за сірі штори, витрачається від двох до трьох місяців. Тому розпочинати наступ слід заздалегідь. Успіх наступу забезпечується вашою особистою привабливістю. Якщо плацдармом став кабінет вченого секретаря, то найкраще свої чарівні посмішки підкріпити достроковою здачею звіту про наукову роботу і позаплановим виступом на теоретичній конференції.

У приймальній директора найкраще діяти через секретарку. Витрати на забезпечення наступу і бойові втрати бувають досить значними. Нам відомий випадок, коли за право зазирнути за таємничі штори було заплачено життям (парубоцьким).

Маючи доступ до жаданої карти, не поспішайте її викрадати. Через 3 роки пропажа виявиться і гарантовані неприємності, які зіпсують вам спогади про вдалий похід. Але не розраховуйте й на свою пам'ять, намагаючись зафіксувати зображення карти в голові. Це під силу лише героям детективних романів. Ви переплутаєте всі деталі раніше, ніж за вами грюкнуть двері кабінету.

Краще візьміть кальку і перезніміть на неї річку, що вас цікавить, і всі навколишні пункти. Вона буде вашим дороговказом.

Наклейте її на цупкий папір, розріжте на рівні частини і зброшуруйте їх. У ваших руках опиниться книжечка, на кожній сторінці якої буде частина маршруту, що дорівнюватиме, скажімо, дводенному переходу. Відтепер схема вашої мандрівки цілком зрозуміла і передається формулою: «Одна сторінка - за 2 дні».

Придбавши заповітну «кальку» і підрахувавши свої досягнення (зроблений достроково звіт тощо) та втрати (парубоцька воля і таке ін.), вам буде, безумовно, приємно дізнатися, що карти області, яка вас цікавить, продаються у всіх магазинах культтоварів по 20 копійок за штуку. Справжній турист, звичайно, відкине карту широкого вжитку і буде користуватися в поході здобутою в бою копією.

Коли позначите на кальці межі денного переходу і точно вирахуєте, що половина цього відрізка припадає саме на село Чабани, а решта - на село Жучки, то впевнено вирушайте в дорогу. Дійшовши до названих Чабанів за годину з хвостиком, організовуєте тривалий веселий привал, тішачи себе приємною думкою, що коли 15 кілометрів (по карті) до Чабанів ви подолали за годину, то на решту шляху до Жучків вистачить сорока п'яти хвилин. Та, на жаль, ці арифметичні пропорції, до яких ви пройнялися довір'ям ще в п'ятому класі, в байдарковому поході не дійсні.

На одному з численних поворотів, за яким (ніяких сумнівів!) на вас чекають Жучки, ви раптом дізнаєтесь від рибалки, що до них ще 30 кілометрів (4/5 шляху!). Це якщо добиратися річкою. Якщо ж йти