Самотній рибалка середніх років:
- Кілометрів із десять.
Бабуся, яка б'є об воду мокрою рядниною:
- Залещики? Зроду такого не чула!
Дід з величезним куканом риби:
- Ні, не клює! Зовсім не клює! Що? Лящі? Лящів тут не буває! От сома торік я ось такого ледь не витягнув...
Рибалка з мотоциклом:
- Кілометрів з п'ятнадцять.
Рибалка з велосипедом:
- Кілометрів з двадцять.
Звичайний рибалка:
- Верст (верст!) двадцять п'ять.
Оскільки все ж таки необхідно рушати, вирішують більше ні в кого не питати. І через вісім кілометрів на лівому березі з'являються Залещики.
2. Інформація глибинна Один чи два рази за весь похід виникає необхідність одержати грунтовну інформацію, якої у рибалки на березі не дістанеш. Навіть вивчивши напам'ять рибальську енциклопедію Сабанєєва, аматор не скаже вам, чи проходить через селище Штукарі поїзд Новосибірськ — Митищі, і якщо проходить, то чи зупиняється, а якщо зупиняється, то коли і на скільки! За такою інформацією доводиться вибиратися в «глибинку», тобто в село, на берег.
Іти в «цивілізацію», зрозуміло, нікому не хочеться. Цього разу й Адмірал не скористався своєю владою, і тому жертву вибирають малоінтелігентним способом: азартною грою «очко». За невблаганним законом зловредності жереб випадає на Кока, який, виявляючи природні якості своєї натури, вісім разів підряд «робить перебір».
Вирушаючи «в народ», Кок з відчаю забув переодягтися, і саме це спричинилося до багатьох непорозумінь.
Де брати інформацію, Коку пояснили досить детально і переконливо: необхідно спрямувати свої стопи до сільради. Там має бути розклад поїздів, що проходять через Штукарі. Якщо ж розкладу не виявиться чи він застарілий, слід спробувати із сільради чи з пошти зателефонувати у Штукарі і витягти з чергового по станції всі необхідні відомості.
Все це Кок повторює собі під ніс, сумно здіймаючи куряву стоптаними черевиками, яким могли б позаздрити схильні до гіперболізації клоуни провінційних цирків початку століття. Що стосується одягу, який прикривав тіло Кока, то йому не позаздрили б і хітровські жебраки тієї ж епохи. Спортивні брюки і на початку походу не були новими, а тепер вони геть обтріпалися, всі в дірках, найбільша з яких свідчила, що у Кока плавки яскраво-червоного кольору. Що ж до сорочки, то вона могла служити лише красномовним конспектом меню за всі дні походу, але ніяк не вбранням.
Екзотична зовнішність і гострі запахи від сорочки відразу привертають увагу всіх навколишніх собак, і Кок позбавляється першої (і зовсім невеликої порівняно з наступними) прикрості за допомогою дрючка, що трапився під рукою. Втім, щодо собак, то Коку більше допомагають не його відвага і не дрючок, а натовп дітлахів, які, відганяючи зграю гавкаючих друзів людини, оточують Кока галасливим колом.
Зрозуміло, такий ескорт привертає увагу працівників сільради ще до того, як Кок до неї дістався. Секретар сільради, вийшовши назустріч і ледь розігнавши пишний почет, ставить образливе за формою і змістом питання:
- Так що ж воно поцупило?
Експресія, з якою Кок заперечує секретарський тезис, остаточно переконує представника влади в правильності свого припущення, і Кока за допомогою добровільних помічників вводять (назвемо це так) у приміщення сільради.
В результаті півгодинної бесіди виявляється, що цей зухвало вдягнений чоловік:
а) відмовляється назвати ім'я, прізвище і по батькові, хоча про право ставити такі запитання було наголошено ще на початку розмови;
б) відмовляється пред'явити документи, що засвідчили б його особу;
в) на питання, з якою метою з'явився в селі, відповідає, що його цікавить розклад поїздів;
г) і взагалі, чомусь не поголений.
Вирішили: громадянина затримати і передати дільничному міліціонеру...
На щастя Кока, дільничний, який з'явився досить швидко (яких-небудь 2 години), виявився розумною людиною і не тільки негайно відпустив потерпілого, але й забезпечив його вичерпною інформацією (поїзд через Штукарі не проходить) і ще порадив:
- Вам, хлопці, на поїзд краще сідати в Сармах - там поїздів з п'ять проходить і всі зупиняються.
- А як до Сарм дістатися?
- Зовсім близенько: кілометрів сорок річкою, а там по дорозі кілометрів 80...
СПОРЯДЖЕННЯ
Початківець-байдарочник, складаючи список спорядження, як правило, припускається дуже розповсюдженої помилки. Озброївшись папером і фломастером, а також за допомогою багатющої уяви, яка завжди в таких випадках бурхлива і нестримна, він починає створювати список потрібних речей. Список ще не доведений і до середини, а у фломастері вже закінчилось чорнило. Байдарочник схаменеться лише тоді, коли, взявшись за олівець, почне виводити: «№ 414. Таз емальований (білий)».
Ні, носіїв у вас не буде, так що не розраховуйте на популярний колись варіант: «...следом четыре идут великана, двадцать четыре несут чемодана...». Хоча ваші акселерати-діти і подібні до велетнів, але чемодан (навіть один!) вони майже завжди тягти відмовляються.
Втім, зовсім без списку вам також не обійтися. Принципи, які лежать в основі складання списку, можуть бути різними. Наприклад, за алфавітом: 1. Аптечка. 2. Байдарка. 3. Виноградний сік. 4. Губка...
Або за ступенем важливості: 1. Тушонка. 2. Цигарки. 3. Карти (гральні). 4. Дружина. 5. Діти... 21. Намет... 89. Байдарка.
Перший варіант складеного списку має бути переписаний не менше чотирьох разів, при цьому обов'язком умовою переписування є скорочення кожного наступного варіанта в порівнянні з попереднім удвічі.
Заздалегідь позначте у списку річ, яку ви забудете. Це, так би мовити, жертва на алтар бога Забудька. Інакше ви справді забудете що-небудь важливе. А втім, найімовірніше, так воно і станеться, бо чарівність байдаркового походу виявляється також і у винахідливих спробах використати взяті з собою непотрібні речі натомість залишених необхідних.
Оскільки вам рано чи пізно доведеться звернутися до варіанта переноски, пов'язаного з витратами м'язових зусиль (див. розділ «Доставка до річки і повернення»), оптимальною є така кількість спорядження, за якою на кожного учасника походу припадає один рюкзак і вільна пара рук для транспортування байдарки. Як свідчить наш досвід, все, що не вмістилося у рюкзак і запакувалося (тимчасово) в сумки, авоськи, клунки тощо, рано чи пізно забувається чи губиться, викликаючи запізнілі й даремні ремствування. Все спорядження укладено в один (один!) рюкзак - це найбільше досягнення еволюції байдаркового туризму. Початківцю- байдарочнику не слід повторювати цей покручений і нелегкий шлях спочатку: адже існують для чогось байдаркові аксакали!
Звідси виникає перший і єдиний закон спорядження:
Спорядження байдарочника поділяється на дві категорії: особисте і громадське.
Розподіл громадського майна між байдарочниками провадиться Боцманом, а за його відсутності - Адміралом. Адмірал, звичайно, не забуде розподілити аптечку поміж екіпажами всіх байдарок, аби ніхто не був позбавлений фталазолу, і водночас не допустить, щоб в одну байдарку потрапили казанки, гречана
