Правильному розв’язанню завдань розкриття і розслідування злочинів, а також перевихованню тих, хто скоїв злочин, сприяє використання працівниками правоохоронних органів і правосуддя психологічних знань. Однак юридична практика показує, що слідчий і суддя, інспектор карного розшуку і адвокат та інші особи, які представляють правосуддя, не в усіх випадках можуть користуватися в своїй роботі сучасними даними, методами і методиками психологічної науки. Тому виникає необхідність звертатися до експертів-психологів для проведення судово-психологічної експертизи[8], в ході якої професійний психолог отримує нові факти, корисні для встановлення істини в кримінальній справі. Спеціаліст-психолог, який виступає в ролі експерта, може надати слідчому, наприклад, інформацію про особливості сприйняття пам’яті і мислення дітей певного віку чи людей похилого віку, про характерний вплив на перебіг певних психічних процесів особистості та її поведінки стану алкогольного сп’яніння чи стресу тощо. У кримінальному процесі судово-психологічна експертиза виступає як одна із основних форм практичного застосування спеціальних психологічних знань в юриспруденції. Судово-психологічна експертиза є одним із засобів встановлення істини в судочинстві, джерелом доказів. Потрібно відрізняти судово-психологічну і судово-психіатричну експертизи:
•
судово-психологічна експертиза вивчає суттєві для кримінальної справи особливості психічної діяльності обвинувачених, потерпілих і свідків;
•
судово-психіатрична експертиза вивчає психічні прояви, які виходять за межі норм, тобто є патологічними[9].
Спроби використати судово-психологічну експертизу в кримінальному судочинстві застосовувались давно. Так, ще 1928 р. А. Лурія, вивчаючи психологічні процеси, розробив моторну методику діагностики афективних слідів, яка виявилась прообразом детектора брехні. Але рівень розвитку практичної психології в цей період відставав від потреб юридичної практики, ефективних науково обґрунтованих методик всебічного дослідження особистості не існувало, тому експертні завдання глибоко не вирішувалися. Суттєвий внесок у встановлення і розвиток судово-психологічної експертизи зроблено українськими вченими О. Брусиловським, В. Внуковим, Я. Канторовичем.
Першим вагомим дослідженням в галузі судово-психологічної експертизи була праця О. Брусиловського «Судово-психологічна експертиза». Теоретичні положення, що містяться в ній, та практичні рекомендації не втратили свого значення і дотепер.
Серед сучасних дослідників проблем судово-психологічної експертизи необхідно назвати праці Ю. Грошевого, М. Костицького, М. Коченова, З. Митрохіної, В. Нара та ін.
Загальний предмет судово-психологічної експертизи — особливості психіки тих людей, дослідження яких має значення для встановлення істини в кримінальних справах.
Окремими предметами судово-психологічної експертизи можуть бути:
•
наявність або відсутність в обвинувачених у момент скоєння злочину афекту;
•
принципова здатність свідків, підозрюваних і потерпілих (особливо дітей) правильно сприймати важливі для кримінальної справи обставини;
•
здатність свідків, підозрюваних і потерпілих давати правильні свідчення про суттєві для справи обставини;
•
здатність неповнолітніх обвинувачених, які страждають розумовою відсталістю не з причини психічних захворювань, усвідомлювати в повному обсязі значення своїх дій;
•
можливість виникнення різних психічних переживань, які перешкоджають нормальному виконанню професійних функцій (наприклад, на залізничному транспорті, в авіації, в діяльності оператора автоматизованих систем управління на виробництві і т. п.).
Окремо слід наголосити: в процесі судово-психологічної експертизи встановлюється не достовірність свідчень обвинувачених, свідків і потерпілих (це не входить у компетенцію судово-психологічної експертизи, а є предметом вивчення справи слідчим і судом), а з’ясовуються можливості допитуваної особи, в силу її індивідуально — психологічних особливостей сприймати факти і явища, зберігати їх у своїй пам’яті та відтворювати на допиті.
Судово-психологічна експертиза призначається постановою слідчого або ухвалою суду, де повинні бути відображені обставини справи, визначений експерт або група експертів, сформульовані запитання, які потребують експертного дослідження. За наявності даних, які свідчать про розумову відсталість неповнолітнього підсудного, суд може призначити для проведення експертизи дитячого психолога або шкільного педагога. В окремих випадках експертами призначаються спеціалісти- психіатри.
Таким чином, судово-психологічна експертиза у змозі дати характеристику особистості і тих її ознак, які можуть бути елементами складу злочину — сильного душевного хвилювання обвинуваченого, що виникло раптово, безпорадного стану потерпілого, сильного страху свідка, депресії потерпілого і т. д. Вона сприяє розкриттю і розслідуванню злочинів, а також організації процесу перевиховання засудженого в умовах виправно-трудової установи.
Підставами для обов’язкового призначення судово-психологічної експертизи є:
•
розумова відсталість неповнолітнього обвинуваченого (попередньо проводиться судово-психологічна експертиза);
•
сексуальні злочини;
•
сумніви в здібностях особи адекватно сприймати важливі для слідства обставини і давати по них правильні свідчення;
•
ознаки вкрай підвищеного і раптового емоційного перенапруження, яке проявилося в злочинній дії.
Крім того, існують необов’язкові підстави для призначення судово- психологічної експертизи. Це:
•
встановлення авторства письмового документа за його психологічними особливостями (психолого-лінгвістична експертиза);
•
встановлення непатологічного психологічного стану особи, схильної до самогубства;
•
розслідування випадків, пов’язаних із використанням техніки (в автотранспортних, авіаційних, залізничних, воднотранспортних, аварій на виробництві і т. п.).
Виходячи із цього, розрізняють певні види судово-психологічних експертиз (див. рис. 17).
Отже, основним завданням судово-психологічної експертизи є науково обґрунтована діагностика непатологічних психічних аномалій в розвитку особи потерпілого, підозрюваного чи свідка. Як галузь психології діагностика почала розвиватися з кінця ХІХ ст. на вимогу практики і часу. Відомими її представниками були американський психолог Дж. Кеттел (1860–1944), німецький психолог Г. Еббінгауз (1850–1909), французький психолог А. Біне (1857–1911), англійський психолог і антрополог Ф. Гальтон (1822–1911) та ін. Так, Дж. Кеттел уперше вжив у психологічній літературі термін «інтелектуальний тест», вивчав об’єм уваги і навички читання, зафіксував феномен антиципації[10].
Г. Еббінгауз справедливо вважається автором створення першого, власне, психологічного експериментального методу для вивчення пам’яті. З іменем Ф. Гальтона пов’язана поява
