— Ну от.
Яків кивнув у німій згоді. Більше в ту хвилину не було чого додати.
— Малий знає?
Малий — Іван — був їхнім третім братом, наймолодшим.
Яків кивнув.
Офіціантка з люб'язністю, властивою цьому закладові, спитала:
— Будете замовляти ще?
— Прошу рахунок, — сказав Яків.
Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.
— Два квитки до Львова на сьогодні, — наказав Матвій в органайзер. Офіціантка вже
ступила крок від стола, коли брат вхопив її за руку.
«О Боже, тільки не це». Знову в брата заскоки. Зараз він скаже, щоб офіціантка покликала
адміністратора. Далі він виллє відро гівна на голову адміністратора. Далі він скаже, що
офіціантка М. хамить клієнтам і накаже, щоб її звільнили. За кілька днів він перевірить, чи
справді офіціантку Машу було звільнено.
Розмова у наказовому тоні з диспетчером авіакас переросла у крик:
— Нє, ти скажи, як тебе звати? Я дізнаюся, хто у вас там сидів на прийомі. Ах ти ж
хамка! Я тебе знайду і вижену копняком під зад з цієї роботи! Сама стули пельку! — 3
цими словами брат відрубав зв'язок.
— Дівчину відпусти, — сказав братові Яків.
Матвій помітив, що стискає руку офіціантки, і відпустив її.
— В-ви щось х-хотіли?.. — спитала перелякана офіціантка.
Тепер уже Яків затулив обличчя руками. «Починається». — Хотів вам дати чайові. — Матвій
поліз до портмоне, витягнув звідти стос купюр.
Взяв із жмені банкнот купюру в сто доларів, передумав і витягнув двадцятку. Вклав
офіціантці в долоньку і стиснув долоньку в кулачок.
— У мене батько помер, — сказав Матвій, зазираючи дівчині в очі. Її ручка знову була
в братових лапах. — Мато. Машенько. Скажи мені щось утішне. У мене тільки-но батько
помер. Машенько...
— Можна, я піду? — прошепотіла дівчина.
Брат, гіпнотизуючи її поглядом, послабив хватку. Офіціантка висмикнула руку і побігла за
портьєру.
— Машенько, — прошепотів він, дивлячись туди, де розтанув її ефірний силует.
— Ти псих.
Брат розвернувся до Якова й сказав тихо:
— Я варяг. Я орієнтуюсь на північ, брате.
12.
Тибетці вважають: ти не народжуєшся і не вмираєш. У момент смерті ти, невмирущий,
відкриваєш себе для Передвічного Світла, із якого все почалося. Про цю неминучу подію
тибетці пишуть так: «Скоро випустиш ти останній подих, і дихання твоє припиниться. Тут
побачиш ти Ясне Світло. Немислимий простір стане перед тобою, безмежний, схожий на
океан без хвиль під чистим небом».
Не підготовлений гідним чином, ти не можеш упізнати в Ясному Світлі себе. За якийсь час
після невдалих спроб з'єднатися з ним (тибетці називають цей етап «Станом Смертного
Часу») ти переживаєш радісні і страшні видіння, після яких черево матері втягує тебе, і так
зачинається дитина.
13.
їхній батько був відомою персоною у Львові — дисидентом, що уславився на початку
