дуже сильно любили адне одного, і нам усє сильно завидували. Ну, вже коли син народився, то нам видали нову квартіру, муж на «Елєктрон» пішоу, став ув очєрєдь на машину. Ну, і всьо у нас дуже складувалося. А потім син пожениуся. А свьокр і свєкровь такі були щасливі. Але я то ПОЧУСТВОВАЛА! Я тільки зайшла до ніх у квартіру, а свєкруха так на мене глянула, шо я поняла: ми з нею прирожденні враги. Спочатку то вона там бігала, випитувалась, як здоров’я, радилися з нею, чай пили, сєкрєтнічали, але я душою чуствовала, шо то всьо нещиро. І в нас у хаті з чоловіком почалися проблєми.
Муж пиць начау, у мене зриви почалися, тоже пиць пробовала. Да так, шо й на Кульпарківську мене возили.
— А скажіть, — перебив її Антон. — Оті всі ваші невдачі, вони ж від свекрухи?
— Та, то тільки від неї, зміюки такої.
— А Ви як вважаєте, чи це не пов’язано з тим, шо можна окреслити таким посполитим словом як вроки?
Жінка завмерла і міцніше стисла плоскогубці. Вона втупила погляд на Антона й відкрила рота.
— Ну та, іменно! Тільки так! Вона як на мене глянула, я зразу поняла. От так і поняла: «Ми враги». Ну та, тут і почались усі проблєми. Син мій, так він ніколи не пиу, а потім пішов у такі запої, шо страшно згадуваць. І сват мій.
— А чоловік?
— Та він общє олігофрєн! Він со мной на дурці лежав. Я в наркологіческому, а він в отому, де псіхи. Та ше й сват мій по мусорникам лазиць. Я йому кажу: «Тату, та не чіпайте то, не беріть до хати. Бог вєдь знає, які люди то перед тобою мали». Ну, так то ж разні енергії нехороші, інфекції… Ну так?
Терезка загіпнотизовано кивнула. А нтон непомітно щипнув її за литку, але Терезка не реаґувала. Вона відчувала, як переживання жінки щосекунди стають їй ближчими… і ближчими.
— А часто Ви тут гуляєте?
— Шовечора. Відколи куриць начала. Ше як з мая.
Терезка по рснула сміхом.
— А шо ти смієшся? — спитала жінка, докурюючи сиґарет у. Терезка тільки щойно зрозуміла, що вся увага жінки дивним чином зосередилася на ній. — Я дурна! Мене на дурку забирали.
— А з чим? З алкоголізмом? — спитала Терезка. Власний голос здався незмірно далеким.
— Три рази з алкагалізмом, а сім раз із нервовим сривом.
Я плакала… не могла перестати плакати, рідних не узнавала.
Спала дуже багато. Зривалася, втікала з хати, нікого не помнила.
Терезка відчула, як її накриває повільна хвиля таких причандалів, наче вона самотужки втулила руру дуру.
Тереза повністю ототожнилась із жінкою. До її середини, до того найчутливішого місця душі, яке називають серцем, на тонкій струні причепили важкезний рояль.
Терезка недовірливо перепитала:
— Скільки, кажете, Ви мали нервових зривів? СІМ?!!
— Да, я мала сім нервових сривів!
Слова, мов блискавки, проскочили всередину, і вона відчула, як (т р і с к а й) тонка струна обірвалася, і ґранд рояль зі свистом полетів униз. Її ликнула така легкість, що Терезка заверещала (пр ор и в а й с я) (прррр о ри ва й с я, СУКО) Лоскочуча легкість виявилася чистим пухнастим боже віллям, вздовж котрого вона пролетіла на шаленій швид кості. Прийшло просте знання — не думання, а пізнання:
Я ПЕРЕЖИЛА СІМ НЕРВОВИХ
ЗРИВІВ, ОДИН ЗА
ОДНИМ, І Я ЗАЛИШИЛАСЯ ПРИ
ЗДОРОВОМУ ГЛУЗДІ!
Я ПЕРЕЖИЛА ЇХ І НЕ
ЗБОЖЕВОЛІЛА! Я НЕ ЗБОЖЕ
