ВОЛІЛА! О БОЖЕ, Я НЕ
БОЖЕВІЛЬНА! НЕ БОЖЕ
ВІЛЬНА!!!
Радість і полегшення навалилися на неї незмірною ношею, перед очима потемніло
Остання територія
1
Місто ховалося в теплій зотлілій імлі. Було красиво.
Красиво дуже — з усіма тими зеленими банями, бурими дахами й дзвіницями. Терезка й сама ледь не заплакала. Стан її духу нагадував ті відчуття, коли з операційних швів знімають марлеві пов’язки.
Вітер несе бинти за горизонт.
Поволі Терезка піднялася. Вибрала з волосся сухі листочки, розчесалася, розправила спідницю й озирнулася в пошуках Антона.
Скидалося на те, що в чагарнику вона валялася одна.
Погляд вхопився за дві купки недопалків — білих і рудих.
В її голові відразу ж зародилася історія стосовно поход ження купок. Сиділи собі хлопець і дівчина, з одного класу.
Прийшли, мовляв, після уроків, бо «Треба, Настюха, побаза рити». Він — бикуватий і самозакоханий, вона — блядовита, але…
Терезка завмерла. Десь уже вона це чула… Ні, вона ніби ледь задрімала, та вчасно спохопилася. «Цікаво — сама вигадала, а ледь не купилася!»
Тільки Терезка знала: те, що було вигадкою в звиклому світі, її світі (у всякому випадку — попередньому світі), виявлялося правдою в сусідньому.
З н ею була жінка. Божевільна. Нома д.
— Кинув мене, га д. — сплюнула Терезка і сама ледве почула, що сказала. Голос був далеко далеко…
Вона зітхнула. Всередині легенів ковзнула приємна прохолода, як від плачу. На душі було так дивно, як ніколи.
Дивно дивно.
Ну прост о ШАЛЕНО ди вно. (Так дивуються курчата, коли вилуплюються з колумбового яйця.) Під ногами зблиснула копійка.
Монета номіналом у 10 коп. чеканки 1982 року. Ну хто ще міг загубити монету, крім їхньої знайомої пані «Прилуки будь особливим»?
Знову тілом пробігся легкий струм і злегка задежа в’ючило. Жі нка прохопилася, що вона з тридцять дев’ятого.
А виглядала років десь на п’ятдесят, не більше. Певно, старій і досі видається, що зараз кінець вісімдесятих. Не оправилася після фіаско московської Олімпіади.
Божевільн а. Номад.
Номад.
Адже я колись користалася з їхніх послуг. І не раз.
