1
Він витер заслинені губи. — І ти можеш це пояснити? — спитала Терезка.
— Звичайно, але навіщо?
— Просто так, для мене.
— Курсант перестав вірити у силу тяжіння. Точніше, перестав їй довіряти. З видцями таке буває.
Раптом кущі затріщали. Терезка здригнулася.
Крізь зарості в їхньому керунку продиралася якась жінка.
За хвилину жінка повністю вилізла з кущів і спинилася перевести подих.
— Добрий день! — голосно привітав її Антон.
Жінка глянула на нього і кивнула головою. Тереза зміряла з’яву поглядом і відчула, як у голові зсунулися плити. Стало тихо.
Свист у вухах. І лопотіння крил. Кажани чи ворони?
Жінка виглядала років десь так на п’ятдесят, сива, з розлізлою завивкою і сірим, як старий циферблат, облич чям. У правій руці вона тримала плоскогубці з сіро блакитними ручками, у лівій — незапалену сиґарету (ПРИЛУКИ, відмітила Терезка. БУДЬ ОСОБЛИВИМ).
Жінка з певним острахом окинула їх поглядом.
— У вас не будзє вагню? — врешті наважилася та.
Антон, припалюючи дрібно тремтячу цигарку, сказав:
— Не стійте. Сідайте он, покуріть з нами, розкажіть шось…
Я Антон, а то — Тереза.
— А мене Марією звати. Розказаць? — перепитала вона, розкурюючи сиґарету. — Та шо вам розказаць, діти?
— А от шо на душі лежить, те й розкажіць.
Жінка знову недовірливо глипнула на Антона, але той вдумливо курив. Перехопивши її погляд, він підбадьорив кивком голови.
— Ой, шо на душі лежиць… Дуже тяжко мені на душі, діти.
— А шо таке?
— Та маю такий клопіт дома… нєма спакою. Ой, нєма дома у меня спакою. Зі свекрухою сваримся… маю сина, то він у них живе, і не знаю, як то тепер будзє, з такою невісткою.
— А шо, невістка нездала?
— Та ні, невістка хароша така, на роботу ходиць, вище образованіє має. А мій син простий такий, він плотнік.
Знаєте, тута недалєко шосте училище? То він його окончиу, і зараз работаєць.
— А шо, може, з чоловіком Ви не добре живете?
Жінка махнула рукою з плоскогубцями і подивилася кудись убік, ніби не бажала чіпати цю тему. Зітхнувши, вона заговорила більш упевнено.
— Ну, то дуже довго розказуваць. Але як уже почала… Я тобі так скажу, — жінка зиркнула Терезі в очі й торкнулась її руки плоскогубцями. — Чоловік мій п’є.
— Шо, сильно?
— Ну так не дуже, але деколи, як напиваєцця, то може й мене вдариць, може й бацьку. Але то всьо не його вина, бо він п’є через свєкруху. І отєц його тоже п’є.
— А чого?
Жінка знову затяглася і струсила попіл.
— Я багато не курю, — сказала вона вже цілком по свояцьки. — Тільки у маї почала… Я сама з Бреста, з Бєларусі.
Та, з 39 го… Ну, то й переїхала я до Львова, стала тут работаць, познакомилася зі своїм мужем. І ми
