Живучи у вічній зміні світів, номади украй рідко зауважують магію свого руху. Власне кажучи, для них метафізика — це фіксованість. Грузнучи у товщі Всесвіту, мов у гліцерині, опускаючись дедалі глибше від свого першопочаткового походження, номади залишають специ фічні викривлення простору, щось на кшталт лійки. Людина, яка перебуває поруч із номадом, опиняється на похилій цієї воронки й мимоволі вимушена переміститися десь углиб, загрузнути в гліцерині сприйняття. Як правило, довго такий контакт не триває — здебільшого тому, що всі номади відлякують. Закутані у чорні клобуки страшні жебрачки, що стеляться долом; стікаючі кров’ю паршивці алкоголіки; лукаві покорощені бомжі в оточенні об’їдків целофану; тощо.
У ролі номада можна також використовувати безпри тульних псів із «окулярами» — білими колами довкола очей.
Номадами можуть стати перелітні зграї вороння або винятково гучний шум.
Потужних номадів можна спіткати в Карпатах. Це т. зв. «вічні туристи», схожі на людей істоти, вдягнуті в костюми радянських туристів 70 х років. Правда, ніколи не відомо наперед, до чого приведе контакт із номадами у горах — місці мурашників, нір та каміння (як відомо, мурашники та нори являють собою два протилежні типи проникнення нашого світу в суміжний; велике каміння своєю від’ємною швид кістю не дозволяє тріщинам, що утворилися на місцях проникнення, розпороти наш світ на клоччя), місці, обжи тому структурами, що вистежують і відлунюють голоси.
Анахронізм є найпершою ознакою близької присутності номада.
Щоб затягнутися у вир номада, необов’язково розмов ляти з ним (хоча це й полегшить процес). Достатньо впасти йому на хвіст і переслідувати непоміченим так довго, як це видається потрібним.
У Львові номадів найчастіше можна зустріти на Висо кому Замку.
— Та? А чому саме тут? — поцікавилась вона, коли Антон закінчив свій інструктаж.
— Високий Замок, увесь цей парк — живий організм. Він самоусвідомлюється. Від кожної людини, яка там прогу люється, він черпає енергію. Йому вигідно, коли по ньому ходять якомога довше. Тому пагорб розвинув на собі пастку — повпливав на окупований собою простір таким чином, що паркові стежки утворили енергетичний лабіринт. А поскіль ки він сам як та воронка, то й притягує номадів. Високий Замок — номад. Тільки не такий текучий, як ті, яких використовують видці. Повільніший. Щоби просочитися під час спілкування з Високим Замком на таку ж відстань, як при годинному спілкуванні з людиноподібним номадом, потрібно прожити на його території кілька років.
— А ті люди, шо живуть біля підніжжя гори, вони як?
— А вони зовсім не люди, — посміхнувся Антон.
5
Ведуч и так у розм о ву, вон и блук а ли п а рком і к о пали к у пи сух о го л и стя. П о тім спуст и лися сх и лом п а горба, аж п о ки н е знайшл и зручн о ї кри ї вки м і ж дер е в і чагарник а.
— Тут проходить одна з їхніх ліній, — повідомив Антон і сів на зігнутий стовбур дерева. Терезка кинула на землю свій наплічник і сіла поруч. Антон глянув на годинник.
Рух сонця. Усвідом це.
По годині мовчанки біля їхніх ніг сформувалася гірка недопалків. У Терезки своя — з білими фільтрами, в Антона своя — колекція жовтотілих, із позолоченими обідками. На кількох білих недопалках рожевіли залишки помади.
Терезка спробувала уявити собі людину, яка випадково натрапить на цей гербарій. «Сиділи собі хлопець і дівчина, — подумає такий перехожий. — З одного класу. Прийшли, мовляв, після уроків, посидіти, побазарити. Він — бику ватий і самозакоханий, вона — блядовита, але по своєму вперта. Сиділи, говорили про кохання, про останню диско теку, яка й дала привід для подібної зустрічі в кущах; про Колю, евентуального суперника бикуватого та самозако ханого однокласника, який перериває постійні павзи в
