Терезка вибігла, задираючи голову до світла на піддашші, затупотіла ґвинтом стоптаного дерева, скрипучого дерева сходів і небезпечних перил, від яких іде обертом голова, минаючи за поверхом поверх, поки не вибігла на піддашшя.
Зі сходової клітини вона потрапила у простору кімнату.
Зал, який відкрився її зору, ситився пронизливим вітром.
Розлючено шелестіли вітрила подертого целофану (колись ним були забиті вікна). Терезка розгледілась і обімліла.
Стіни до останньої п’яді були вкриті вугільним ґрафіті, анахронічними реверансами ностальгуючим сімдесятим — закинутим будівлям, сиґаретам, сумнівній компанії та клею «Момент» з а м і с т ь у р о к і в с а д и с т и ч н і с ц е н и н е с п о д і в а н о ї ж о р с т о к о с т і р о з с м а к о в а н і б е з і м е н н и м и х у д о ж н и к а м и д е ф е к а ц і ї й е я к у л я ц і ї о д н о с т а т е в і c o i t i т а f e l a t i o г р у б о т а в п е в н е н о п р о п и с а н і ф а л о с и д е ф л о р а т и в н о с т и р ч а л и і з а н у с і в п о с т а т е й з е р е г о в а н и м и п р у т н я м и і р о з б у х л и м и я й ц я м и м а с т у р б а ц і й н і а к т и п р и м і т и в і с т с ь к о н а ї в н і д и т д о м і в с ь к о з б о ч е н і г е т ь з о в с і м б е з с о р о м н і в л и в а л и с я в с о р о м і ц ь к і х о р е о г р а ф і ч н і ґ р а в ю р и т а н к а п и з д и і х у я д е м о н с т р а т и в н о в у л ь ґ а р н е м а й с т е р н о п р о ч е р к н у т е в у г л и н о ю з о б р а ж е н н я р о з з я в л е н о ї з а к р и в а в л е н о ї м а н д и з я к о ї в и л а з и т ь з у б а т а л и с а д и н я з д и к и м и р о з к о с и м и о ч и м а Під малюнком пологів розпливалася пляма чогось рудого — наче художник володів такою силою, що таки примусив стіну вичавити із себе потвору.
«Шо за маячня? Куди мене занесло?» — торкнуло її зісередини, і Терезка поспіхом пересікла ґалерею, рухаючись до сусідньої кімнати. Ступила в порожній простір лускатих стін і здутої штукатурки й відчула, як стислося її відчуття присутності — до меж єдиної кімнати, наче поза кімнатою не існувало нічого, а отже все, зібране тут, уміщало цілий світ.
Перед очима полискували спалахи денного світла — воно лилося з потоком повітря крізь пропалене вікно, крізь діру у проламаній стелі. Звук… характерний звук.
Терезка переступила поріг кімнати, з к о ж н и м к р о к о м в і д ч у в а ю ч и, я к с п о в і л ь н ю є т ь с я ї ї с п р и й н я т т я — немов перед розфокусованим поглядом пролітає гальмуюче метро.
Біле світло дежав’ю спалахнуло люмінісцентним молоком.
«Але це ж очевидно! Я сто разів тут була!» — подумала Терезка, і ця думка останньою втонула у леткій тиші сили.
Кімната була такою СВІТЛОЮ, такою ЧИСТОЮ, такою СВІЖОЮ в порівнянні з попереднім залом cадогомо ґрафіті, що Терезка відразу ж подумала: «Тут живе магія».
Сильний порив вітру спинив її, змусивши повільно повільно підняти руку дл я захисту очей. Вона виразно чула тріпотіння целофану, і вона побачила, що знаходиться серед Відчуття, заповненого шиплячими вібруючими лініями, вона придивляється і зі здивуванням бачить себе серед простору, затягнутого сяючими шнурками, на яких сушиться білизна. Білі прос тирадла, величезні клапті сяючої тканини, важкої від вологи, з білизни скрапує вода, вітер змушує їх тріпотіти, хлопає і плескає ними, як прапорами, і це наче зграя біло срібних птахів, біло срібних ворон тріпоче довкола неї, голова йде обертом, скрізь вітер полоще полотнища, Терезка губиться і ой, я, здається, задрімала, — подумала Терезка, і видіння білосніжних, мокрих прапорів підодіяльників тане, залишається тільки запах свіжості, такий притаманний цьому моменту. З підводною пові льністю Терезка попра вила волосся і в пере дчутті ЧОГОСЬ облизала вуста.
Глянула ско са на стіну. На плечі мокрим кожухом навали лося розуміння о чевидного й само зрозумілого факту.
Біля неї, на стіні цієї безлюдної келії сили, була написана остаточна Істина Світу, і цей напис був як НОСТАЛЬГІЯ Живіт занімів. Матку викручувало важільцями. Чула, як по ногах стікає теплий менструм.
Вона хоче гля нути за вікно, за вікно, хочу подивитися за вікно, але щось всередині не радило, не рекомендувало, чор т забирай Я ЗАБ ОРОНЯЮ тобі дивитися ти чуєш? Я ЗАБО РОНЯЮ, т а Терезка все менше й менше дослухалася до нього.
Балансуючи на вістрі паніки, вона втупилась у білий прямокутник світла. Вслухалася у свист вітру і
