Мовчання адресоване мені

Що вам сниться, Олено?
Я сьогоднi з Вами на «Ви».
Розстеляю кохання знамено
у пiднiжжі сухої трави.
Може, викроїте собi блузку,
а як нi, то хоча б носовик…
Я сьогоднi лiтав до Вас бузьком,
Щоб торкнутись крилом голови.
Я сьогоднi лiтав, але марно,
так лiтають в криницю сторчма.
Як спите, моя панно,
коли сонця нема?
Як живете, шляхетна дiвице?
Як без мене Вам час тече?
Як спите? Що Вам сниться?
Кому дихаєте в плече?

Здрастуй!
За цим словом вчувається холодна
вихованiсть кравецьких ножиць.
Здрастуй!- стрiчаються над
тарiлкою виделка з ножем.
Здрастуй! Здрастуй! Здрастуй!-
обмiнюються, дiткнувшись, два
дроти пiд струмом.
А я вiтаю Тебе
словом округлим,
як буханець хлiба,
i м’яким,
як зелена трава пiд щокою:
Прощавай!

Дивлюся на тебе через зелене
скельце розбитої пляшки,
так колись в дитинствi
дививсь на сонце.
Аби я не порiзався, Ти
вiдбираєш у мене скельце.
Ти надто доросла i заклопотана,
щоб помiтити мої сльози,
а я надто малий, щоб їх приховати,