Мовчання адресоване мені

а хто - не знаю.
Так страшно вслiд менi кричить,
наздоганяє.
В однiй руцi у мене бiль,
у другiй - радiсть,
i я бiжу й кричу собi,
як той, що ззаду.
А вiн бiжить наперерiз,
заходить збоку.
В однiй руцi у мене нiж,
у другiй - спокiй.
До мене тягнеться, ще мить -
i буде пiзно…
З грудей широкий нiж стримить,
а з горла - пiсня.
В однiй моїй руцi квiтки,
а друга вiльна.
Лягли на очi двi руки,
прикрили щiльно.
I осипалися до нiг
червонi маки,
а той, що вслiд за мною бiг,
за мною плакав.
Втiкало лiто, а тепер
втiкає осiнь.
А я лежу, бо я помер.
Та нi. Здалося.

У жовтiй скринi божевiль
рятуюся вiд втрати глузду,
вiд страху i спокус
зробитися розумним,
i звiдти стежу за життям
i за людьми, котрим усе вiдомо,
за безглуздям, яким керує розум.
У жовтiй скринi божевiль
ховаюся й
щораз знаходжу там
тебе.

наш свiт мiж двох iкон
мiж двох вiкон
мiж двох свiтил