Мовчання адресоване мені

Така смарагдово-зелена,
аж зеленiють очi у Творця,
аж зеленiє кров у венах.
Нам нiч ворожить на зiрках,
шепоче синьо щось i п’яно…
А ми з тобою в свiчниках,
а душi нашi в фортепiано.

Мiражний запах орхiдеї
i заєць з морквою навпроти…
Ще не згадавши, де я,
я запитаю: «Хто ти?»
Зiйшлись - стоять над головою
усi годинники планети…
Ще не згадавши, хто я,
я запитаю: «Де ти?»

Ти - виправдання й вина,
ти - заборона i ласка,
ти - моя друга вiйна,
ти - моя друга поразка.

Мiй гiсть - їжак,
вiн пасiчник колишнiй,
i теж дивак,
але дивак безгрiшний.
Вiн теж смiшний,
себе дивацтвом морить.
П’є дощ грибний
i їсть червонi мухомори.
Крiзь дах скляний
на нього дивиться Всевишнiй,
а вiн - чудний -
вчепив до вуха вишнi.

Ми дiти. Ми граємось.
Нашi кубики - вiршi.