Мовчання адресоване мені

Ти iз своїх виклала небо,
а я стелю з голубої кахлi,
хоч також намiрявся - небо.
Мiняємось кубиками
i знову творимо небо.
Наше небо таке справжнє,
що пiсля закiнчення гри
з нього пiде дощ.

Чернице, сестро, у чорне вбрана,
вдягни сьогоднi для мене бiле.
Неначе дверi, вiдкрилась рана -
я вийшов з тiла.
Всi вдягнуть чорне, запалять свiчку
i змиють з тiла кров порудiлу…
Моя кохана, моя черничко,
вдягнись у бiле.

Ну хто там ще?! Ну хто там?!
Я сам прийду до ваших площ,
та не до вас, я йтиму проти…
А нинi змерз, як змерз Оленчин дощ.
Я нинi змерз, я нинi замерзаю,
самотньо й холодно менi…
Тихенько плаче надi мною заєць
й збирає в лапу сльози льодянi.

Давай посадимо дерево,
адже мусило щось народитись,
окрiм вiршiв,
що було б нашим спiльним.
Я мрiяв про дiвчинку.
Породу дерева
вибереш сама.

Ти - кандидат усiх наук,
а я подавсь у найми,