Мовчання адресоване мені

мiж двох свiтiв
наш свiт
мiж мною i тобою
єднає нас
i не дає
нам зблизитись

Ти менi казала,
що найбiльше глузду -
у безглуздi,
найбiльше справедливостi -
в несправедливостi,
найбiльше правди -
у неправдi,
а я, погоджуючись з тобою,
думав про те,
у чому найбiльше життя.

Що з мiж
небом i небом?-
гадали ми.
Довiра?… Нiжнiсть?…
Кохання?…
А це ж так просто:
мiж небом i небом
тримається маленьке
небо,
таке маленьке, що
часом падає.

Цiлую клавiшi рум’янi,
ловлю й цiлую тiнь руки.
Сумує бiле фортепiано,
i плачуть бiлi свiчники.
Я кличу небо у союзники,
стаю союзником землi…
Торкаюся устами музики,
торкаюся устами слiв.
А що за диво сукня ця!