Мовчання адресоване мені

в залежностi вiд того,
на яку з троянд подивитися.
Моє вiкно - скептичний реалiст.
Твоє вiкно - наївний фантазер.
Одна з троянд зомлiла,
друга спить,
їй чоловiчi сняться руки.
Моє вiкно стрiчає сонце.
Твоє вiкно його проводить.
Метелика покинула душа.
У кожної з троянд
опало по пелюстцi,
аж - нi,
то впали крила -
червоне й жовте.
У моєму вiкнi бiльше неба,
але твоє вiкно до неба ближче.
Твоє вiкно,
моє вiкно.
Метеликовi
крила.
Черпаю пригорщею воду,
крiзь пальцi сиплеться пiсок.
Самотня i прозора
душа метелика
щоночi стукає у нашi
вiкна.

Дитинство заховалося
в кущi рубiнових порiчок,
згубилось там, забулось…
На срiбному зап’ястi
срiбна павутина,
якою
прикуте до куща,
мов до галери.
Дитинство плакало
сухими i дорослими очима.
Довкола мене арус.

Хочу подякувати дiвчинi -
представницi латини
i музейних вартостей -