Мовчання адресоване мені

по дорозi з Голгофи на Голгофу,
яка колись-таки
подарує менi рушницю.

Стану вовком,
аби хоч трохи
побути людиною,
аби почути вiдповiдь
на моє вiтання,
навiть, якщо то
буде рушниця.
Стану твоїм молодшим братом,
стану твоїм…

- Хто ти такий?-
спитав я себе, вичавивши
iз тюбика бiлого черв’ячка
i збиваючи пiну.
- Чого ти хочеш?-
вдруге звернувся до себе,
ковзаючи по шкiрi
приладдям для голiння.
- Кому ти потрiбний?-
запитав себе втретє,
натираючи щоки одеколоном.
- Вiдiйди! Не спокушай!…-
вiдповiв я собi
i побачив себе в дзеркалi
неголеного.

Марудить свiтом кiт,
ще голоснiш, нiж радiо,
йому огидний свiт,
i кiшка йому зрадила.
I все на те зiйшлось,
що час настав здихати…
Чи то розбити щось?
Чи то спалити хату?
Угору мчить стiна,