Мовчання адресоване мені

росте з землi будова,
а я лечу з вiкна
на голову котовi.

Пунктирна лiнiя життя,
перехрещена з державною залiзницею,
як двi жiночi ноги
(лiва i молодша
обтягнута чорною панчохою)
ледве зiгнутi в колiнах,
пролягає далеко за розмiри долонi,
не ймучи вiри зорям,
якi говорять про зустрiч з потягом,
лише одна мовчить.

Гончар помер,
а глечик вже пiшов до школи,
де вчиться малювати коней.
Сердешний мучиться питанням,
вiд якого ураз скисає молоко
i нарiкає господиня,
на яке шукає вiдповiдь
в товстих, як цегла, книгах:
«Чому у мене одне вухо?!»
На що мiсцевий вiчний сторож,
а тому фiлософ, вiдповiв:
«Гончар був добрий чоловiк,
хоч пив не так уже й багато».

З літературних пліток

Оцей кульгавий кiт
з пiдбитим оком -
вiдомий всiм поет-авангардист
(всi вiршi у нього з матюками),
стриєчний брат столичного лауреата
i добрий сам вар’ят,
i взагалi у цього вар’ята
по материнськiй лiнiї прапрадiд -
москаль, та ще й прив’язаний до дуба,
а по батьковiй - то й зовсiм нiмець,