Мовчання адресоване мені

яким симпатизував
аби не причинити їм болю
ця нiжнiсть наче нежить
ослаблює приводячи до втрати форми
звичайно ж втрата форми
це не єдина втрата
але це єдине що вiд мене залежить

обридли вiршi безсюжетнiсть снiв
присутнiсть на щоках слiдiв помади
не знати з чиїх уст
що вiдбувають ритуал вiтання
шкодую за листком iз зрубаного дерева
пiвнiчним сяйвом
i вистрiляними кулями
боюся всього i нiчого а найбiльше
втратити те чого не маю
хворiю настроєм вiдсутнiстю листiв
i бажанням розiбрати телефон
кортить взяти себе за комiр
i кинути тобi пiд ноги
а щойно ж перший мiсяць зими

менi б прийти до тебе
з компасом i настiльною лампою
з краваткою за плечима
i пiвнем пiд пахвою
у вивернутому пальтi
i з однiєю босою ногою
розбити на порозi
лiтрову пляшку молока
а коли ти мене запитаєш:
що це означає?
вiдповiсти: я люблю тебе
невже б ти не повiрила квiтам
схованим в одному iз трьох рукавiв

ти в Київ
а я до лiсу
любов пiшла на рiчку