Мовчання адресоване мені

а вiї як метеликовi крила
так дивиться розчулена корова
за що ж його повiсили

VIII

при свiтлi їхнiх свiчок
я щоразу спотикався
i падав
почуваючись слiпцем
мацав перед собою
темряву
благословлялося менi
лише поряд з тобою
хоч ти свiтила менi
свiчником
який не знав ще свiчки
але займався
вiддаючись твоїй руцi
сьогоднi ж
я мов кiт
обходжусь власним зором
до жодних не вдаюсь свiтил
тим паче штучних
ось i зараз
читаю в темрявi
iнокентiя аненського
среди миров в мерцании светил

IX

ромео прощається
з кольоровою свiтлиною
джульєта уся в бiлому
у бiлих рукавичках
тримає червону троянду
ще двi червона i рожева
лежать у неї пiд ногами
поряд iз чорним черевичком
все правильно шепоче ромео
пiдносячи до уст
чорний черевичок з отрутою
джульєта зостається
жити
але з однiєю босою ногою