Мовчання адресоване мені

вже й пес натомлений заснув
дитя посапує iз прутиком в долонi
i тiльки я яку вже нiч не сплю
я вiдмовляюся собi простити
в однiй з найкращих монотипiй
себе рятую i топлю
аби не дорiкнула ти зi сну
чому не змiг ти
до мене по водi прибiгти
а я бiжу але по дну
повзу на животi як пес
iз рибками в очах собачих
i з-пiд води тебе я бачу
як сонце бачу я тебе
його волосся чи твоє промiння
ще не сягнули мого дна
над головою пелюшки пере весна
а ти сидиш на березi осiння

XV

земля вхромилась в груди вiссю
з плечей упала голова
я щойно вибрався iз лiсу
та заблудився у словах
я знову там
там де провину
провинами щасливо перерiс
де кожен їсть свою морквину
де кожен сам для себе лiс
де кожен сам для себе клiтка
i не стачає всiм морквин
а бiль з’являється нiзвiдки
з обценьками до голови
де тiльки я у всьому винуватий
де лиш моя розкаяна вина
беру вiд тебе моркву з вати
й вона менi смачна-смачна

XVI

ти менi вголос читаєш
стефана цвейга
в оригiналi
хоча мене й не покидає вiдчуття