переможцем. Це має бути не в бійцівському клубі.
Це важче, ніж видається. Перехожі зроблять усе, щоби уникнути бійки.
Сенс у тому, щоби взяти якого-небудь Джо з вулиці, який ніколи не бився, і завербувати його. Дати йому вперше в житті відчути себе переможцем. Дати йому вибухнути. Дозволити йому вибити з тебе лайно.
Ти можеш це зробити. Якщо переміг ти, значить, ти все зіпсував.
«Що ми маємо зробити, шановні, – повідомив Тайлер комітетові, – то це нагадати цим хлопцям, яку силу вони досі мають».
Це Тайлерова маленька вступна промова. Тоді він розгортає кожен папірець у картонній коробці. Так кожен комітет пропонує ідеї на наступний тиждень. Вирви аркуш, склади його і поклади до коробки. Тайлер передивляється пропозиції й відкидає невдалі.
На місце кожної відкинутої ідеї Тайлер кладе до коробки порожній складений аркуш.
Кожен із комітету витягає з коробки папірця. Як мені пояснив Тайлер, якщо хтось витягає порожній аркуш, то цього тижня робить тільки домашнє завдання.
Якщо ж ти витягаєш ідею, то матимеш, наприклад, штовхнути хлопця в туалетну кабінку на фестивалі імпортного пива. Додатковий плюс – якщо тебе за це поб’ють. Або ти відвідаєш показ мод у супермаркеті й, стоячи над сценою, кидатимешся полуничним желе.
Якщо тебе заарештують, із Комітету Насильства ти виключений. Якщо ти розсмієшся – ти виключений.
Ніхто не знає, хто що витягне, і ніхто, окрім Тайлера, не знає, якими є всі пропозиції, які він схвалює, а які викидає в смітник. Згодом ти можеш прочитати про невідомого, котрий у центрі міста застрибнув у «ягуар» з відкидним верхом і скерував машину у фонтан.
Тобі лишається тільки здогадуватися, чи було то пропозицією комітету, котру міг витягнути ти?
Увечері наступного вівторка ти дивитимешся на Комітет Насильства, освітлений єдиною лампою в темному підвалі бійцівського клубу, і продовжуватимеш міркувати: хто скерував тачку у фонтан?
Хто заліз на дах музею мистецтв і стріляв пейнтбольними кулями по скульптурах у дворику, що очікували на своє розміщення?
Хто намалював вишкірену демонську пику на «Неіп Tower»?
Ти можеш уявити, як команда помічників юристів та бухгалтерів, виконуючи завдання по «Неіп Tower», прокрадається в ті самі офіси, в яких вони працюють удень. Можливо, вони трохи хильнули, навіть якщо це проти правил проекту «Каліцтво», використовували електронні ключі там, де мали доступ, і балони з фреоном для вибивання замків, могли вивішуватися, дряпатися цегляним фасадом, зістрибувати, довіряти один одному тримати мотузки, розгойдуватися, ризикуючи миттєво померти в тих самих офісах, у яких відчували, як година за годиною спливає їхнє життя.
Наступного ранку ті самі клерки й помічники бухгалтерів стоятимуть у натовпі із задертими догори акуратно зачесаними головами, невиспані, але тверезі та при краватках, і прислухатимуться до юрби, котра дивуватиметься – хто б міг таке скоїти, а поліція кричатиме на всіх: «Відійдіть будь ласка!» – і вода литиметься з кожного розбитого задимленого величезного ока.
Тайлер сказав мені по секрету, що на зустрічах не трапляється більше чотирьох цікавих ідей, тож твої шанси на отримання завдання, а не порожнього аркуша не вищі за чотири до десяти
[31]
. У Комітеті Насильства двадцять п’ять хлопців, із Тайлером включно. Кожен отримає завдання: прилюдно програти бійку; і кожен тягне пропозицію.
Цього тижня Тайлер каже їм: «Ідіть і придбайте пістолет».
Він дав хлопцеві телефонного довідника й сказав вирвати оголошення. Передати довідник наступному хлопу. Щоби хлопці не купували зброю і не стріляли в тому самому місці.
«Це, – сказав Тайлер і витяг пістолета з кишені плаща, – зброя, і за два тижні кожен з вас має принести на зустріч пістолета».
«Краще вам заплатити за нього готівкою, – сказав Тайлер. – Наступної зустрічі ви всі обміняєтеся зброєю і заявите, що куплений вами пістолет украдено».
Ніхто нічого не питав. Перше правило проекту «Каліцтво» – ти не ставиш питань.
Тайлер пустив пістолет по руках. Він був настільки важким для своїх розмірів, ніби щось величезне, гору там чи сонце, переплавили, щоб виготовити це. Хлопці з комітету тримали його двома пальцями. Кожен хотів спитати, чи він заряджений, проте друге правило проекту «Каліцтво» – ти не ставиш питань.
Можливо, він був заряджений, може, й ні. Може, нам слід завжди припускати найгірше.
«Пістолет, – сказав Тайлер, – простий і досконалий. Просто натискаєш спусковий гачок».
Третє правило проекту «Каліцтво» – жодних виправдань.
«Спусковий гачок, – продовжує Тайлер, – вивільнює бойок, а бойок б’є по капсулю».
Четверте правило – жодної брехні.
«Вибух виштовхує металеву кулю з відкритого боку набою, а ствол пістолета фокусує вибухову силу і скеровує політ кулі, – каже Тайлер, – мов людину з гармати, мов ракету із шахти, мов вашу сперму в одному напрямку».
Коли Тайлер вигадав проект «Каліцтво», він сказав, що мета проекту безвідносна до інших людей. Йому було все одно, постраждають люди чи ні. Метою було показати кожній особі в проекті, що в них є сила керувати історією. Ми, кожен з нас, можемо керувати світом.
Тайлер вигадав проект «Каліцтво» в бійцівському клубі.
Якось я викликав там новачка. Того суботнього вечора молодий хлопець з обличчям янгола вперше прийшов на бійцівський клуб, і я викликав його на бій. Це правило. Якщо це твоя перша ніч у бійцівському клубі, ти маєш битись. Я це знав і викликав його, бо повернулося безсоння і в мене був настрій знищити щось красиве.
Відколи моє обличчя ніяк не встигає загоїтись, я не зважаю на зовнішній вигляд. Мій бос на роботі питав мене, що я роблю такого, що діра у щоці ніяк не загоїться. Я сказав йому, що коли п’ю каву, то вкладаю до діри два пальці, щоби не протікало.
Існує придушуючий захват, який лишає тобі повітря стільки, аби ти був при тямі, – того вечора я вдарив новачка і бив його вродливе янгольське личко спочатку відбійним молотом кісточок кулака, а потім нижньою частиною долоні – коли вже розбив кісточки об його зуби, що продерлися крізь губи. Тоді хлоп випав із моїх рук шматком м’яса.
Пізніше Тайлер сказав мені, що ніколи не бачив, щоб я аж так ретельно щось знищував. Тої ночі Тайлер зрозумів, що слід або перевести бійцівський клуб на якісно новий рівень, або закрити його.
«Ти був схожим на маніяка, хлопче-психу. Що з тобою трапилось?» – наступного дня спитав мене Тайлер за сніданком.
Я відповів, що почуваюся купою мотлоху і геть не відпочив. Не зловив кайфу. Може, я звик. До бійок може виробитись імунітет, можливо, я потребував руху до чогось більшого.
І того ранку Тайлер вигадав проект «Каліцтво».
Він спитав: із чим я бився насправді?
Те, що Тайлер розповідає про мотлох і рабів історії, – ось як я почувався. Я хотів знищити всю ту красу, якої ніколи не мав. Спалити сельву Амазонії. Викинути хлорофторкарбонати і знищити озоновий шар. Відкрити пускові вентилі цистерн на супертанкерах і злити всю нафту. Я хотів убити всю рибу, яку не міг собі дозволити, і загидити французькі пляжі, яких ніколи не побачу.
Я хотів, щоби весь світ зійшов на дно.
Гамселячи того юнака, я справді хотів випустити кулю межи очі кожній панді на межі вимирання, котра не хоче трахатися, щоби врятувати свій рід, кожному китові й дельфіну, котрі начхали на все і викинулися на берег.
Не сприймай це як знищення. Назви це «скороченням кадрів».
Тисячі років люди трахали, засмічували, завалювали мотлохом цю планету, а тепер історія сподівалася, що я за всіма приберу. Я маю вимити і сплющити консервні банки. І підрахувати кожну краплю зужитої моторної олії.
А зараз я маю оплачувати захоронені ядерні відходи, зариті бензинові цистерни й злиті токсичні помиї, накопичені за покоління до мого народження.
Я тримав личко містера янгола на згині ліктя, мов немовля чи футбольний м’яч, і кулачив його
Це важче, ніж видається. Перехожі зроблять усе, щоби уникнути бійки.
Сенс у тому, щоби взяти якого-небудь Джо з вулиці, який ніколи не бився, і завербувати його. Дати йому вперше в житті відчути себе переможцем. Дати йому вибухнути. Дозволити йому вибити з тебе лайно.
Ти можеш це зробити. Якщо переміг ти, значить, ти все зіпсував.
«Що ми маємо зробити, шановні, – повідомив Тайлер комітетові, – то це нагадати цим хлопцям, яку силу вони досі мають».
Це Тайлерова маленька вступна промова. Тоді він розгортає кожен папірець у картонній коробці. Так кожен комітет пропонує ідеї на наступний тиждень. Вирви аркуш, склади його і поклади до коробки. Тайлер передивляється пропозиції й відкидає невдалі.
На місце кожної відкинутої ідеї Тайлер кладе до коробки порожній складений аркуш.
Кожен із комітету витягає з коробки папірця. Як мені пояснив Тайлер, якщо хтось витягає порожній аркуш, то цього тижня робить тільки домашнє завдання.
Якщо ж ти витягаєш ідею, то матимеш, наприклад, штовхнути хлопця в туалетну кабінку на фестивалі імпортного пива. Додатковий плюс – якщо тебе за це поб’ють. Або ти відвідаєш показ мод у супермаркеті й, стоячи над сценою, кидатимешся полуничним желе.
Якщо тебе заарештують, із Комітету Насильства ти виключений. Якщо ти розсмієшся – ти виключений.
Ніхто не знає, хто що витягне, і ніхто, окрім Тайлера, не знає, якими є всі пропозиції, які він схвалює, а які викидає в смітник. Згодом ти можеш прочитати про невідомого, котрий у центрі міста застрибнув у «ягуар» з відкидним верхом і скерував машину у фонтан.
Тобі лишається тільки здогадуватися, чи було то пропозицією комітету, котру міг витягнути ти?
Увечері наступного вівторка ти дивитимешся на Комітет Насильства, освітлений єдиною лампою в темному підвалі бійцівського клубу, і продовжуватимеш міркувати: хто скерував тачку у фонтан?
Хто заліз на дах музею мистецтв і стріляв пейнтбольними кулями по скульптурах у дворику, що очікували на своє розміщення?
Хто намалював вишкірену демонську пику на «Неіп Tower»?
Ти можеш уявити, як команда помічників юристів та бухгалтерів, виконуючи завдання по «Неіп Tower», прокрадається в ті самі офіси, в яких вони працюють удень. Можливо, вони трохи хильнули, навіть якщо це проти правил проекту «Каліцтво», використовували електронні ключі там, де мали доступ, і балони з фреоном для вибивання замків, могли вивішуватися, дряпатися цегляним фасадом, зістрибувати, довіряти один одному тримати мотузки, розгойдуватися, ризикуючи миттєво померти в тих самих офісах, у яких відчували, як година за годиною спливає їхнє життя.
Наступного ранку ті самі клерки й помічники бухгалтерів стоятимуть у натовпі із задертими догори акуратно зачесаними головами, невиспані, але тверезі та при краватках, і прислухатимуться до юрби, котра дивуватиметься – хто б міг таке скоїти, а поліція кричатиме на всіх: «Відійдіть будь ласка!» – і вода литиметься з кожного розбитого задимленого величезного ока.
Тайлер сказав мені по секрету, що на зустрічах не трапляється більше чотирьох цікавих ідей, тож твої шанси на отримання завдання, а не порожнього аркуша не вищі за чотири до десяти
[31]
. У Комітеті Насильства двадцять п’ять хлопців, із Тайлером включно. Кожен отримає завдання: прилюдно програти бійку; і кожен тягне пропозицію.
Цього тижня Тайлер каже їм: «Ідіть і придбайте пістолет».
Він дав хлопцеві телефонного довідника й сказав вирвати оголошення. Передати довідник наступному хлопу. Щоби хлопці не купували зброю і не стріляли в тому самому місці.
«Це, – сказав Тайлер і витяг пістолета з кишені плаща, – зброя, і за два тижні кожен з вас має принести на зустріч пістолета».
«Краще вам заплатити за нього готівкою, – сказав Тайлер. – Наступної зустрічі ви всі обміняєтеся зброєю і заявите, що куплений вами пістолет украдено».
Ніхто нічого не питав. Перше правило проекту «Каліцтво» – ти не ставиш питань.
Тайлер пустив пістолет по руках. Він був настільки важким для своїх розмірів, ніби щось величезне, гору там чи сонце, переплавили, щоб виготовити це. Хлопці з комітету тримали його двома пальцями. Кожен хотів спитати, чи він заряджений, проте друге правило проекту «Каліцтво» – ти не ставиш питань.
Можливо, він був заряджений, може, й ні. Може, нам слід завжди припускати найгірше.
«Пістолет, – сказав Тайлер, – простий і досконалий. Просто натискаєш спусковий гачок».
Третє правило проекту «Каліцтво» – жодних виправдань.
«Спусковий гачок, – продовжує Тайлер, – вивільнює бойок, а бойок б’є по капсулю».
Четверте правило – жодної брехні.
«Вибух виштовхує металеву кулю з відкритого боку набою, а ствол пістолета фокусує вибухову силу і скеровує політ кулі, – каже Тайлер, – мов людину з гармати, мов ракету із шахти, мов вашу сперму в одному напрямку».
Коли Тайлер вигадав проект «Каліцтво», він сказав, що мета проекту безвідносна до інших людей. Йому було все одно, постраждають люди чи ні. Метою було показати кожній особі в проекті, що в них є сила керувати історією. Ми, кожен з нас, можемо керувати світом.
Тайлер вигадав проект «Каліцтво» в бійцівському клубі.
Якось я викликав там новачка. Того суботнього вечора молодий хлопець з обличчям янгола вперше прийшов на бійцівський клуб, і я викликав його на бій. Це правило. Якщо це твоя перша ніч у бійцівському клубі, ти маєш битись. Я це знав і викликав його, бо повернулося безсоння і в мене був настрій знищити щось красиве.
Відколи моє обличчя ніяк не встигає загоїтись, я не зважаю на зовнішній вигляд. Мій бос на роботі питав мене, що я роблю такого, що діра у щоці ніяк не загоїться. Я сказав йому, що коли п’ю каву, то вкладаю до діри два пальці, щоби не протікало.
Існує придушуючий захват, який лишає тобі повітря стільки, аби ти був при тямі, – того вечора я вдарив новачка і бив його вродливе янгольське личко спочатку відбійним молотом кісточок кулака, а потім нижньою частиною долоні – коли вже розбив кісточки об його зуби, що продерлися крізь губи. Тоді хлоп випав із моїх рук шматком м’яса.
Пізніше Тайлер сказав мені, що ніколи не бачив, щоб я аж так ретельно щось знищував. Тої ночі Тайлер зрозумів, що слід або перевести бійцівський клуб на якісно новий рівень, або закрити його.
«Ти був схожим на маніяка, хлопче-психу. Що з тобою трапилось?» – наступного дня спитав мене Тайлер за сніданком.
Я відповів, що почуваюся купою мотлоху і геть не відпочив. Не зловив кайфу. Може, я звик. До бійок може виробитись імунітет, можливо, я потребував руху до чогось більшого.
І того ранку Тайлер вигадав проект «Каліцтво».
Він спитав: із чим я бився насправді?
Те, що Тайлер розповідає про мотлох і рабів історії, – ось як я почувався. Я хотів знищити всю ту красу, якої ніколи не мав. Спалити сельву Амазонії. Викинути хлорофторкарбонати і знищити озоновий шар. Відкрити пускові вентилі цистерн на супертанкерах і злити всю нафту. Я хотів убити всю рибу, яку не міг собі дозволити, і загидити французькі пляжі, яких ніколи не побачу.
Я хотів, щоби весь світ зійшов на дно.
Гамселячи того юнака, я справді хотів випустити кулю межи очі кожній панді на межі вимирання, котра не хоче трахатися, щоби врятувати свій рід, кожному китові й дельфіну, котрі начхали на все і викинулися на берег.
Не сприймай це як знищення. Назви це «скороченням кадрів».
Тисячі років люди трахали, засмічували, завалювали мотлохом цю планету, а тепер історія сподівалася, що я за всіма приберу. Я маю вимити і сплющити консервні банки. І підрахувати кожну краплю зужитої моторної олії.
А зараз я маю оплачувати захоронені ядерні відходи, зариті бензинові цистерни й злиті токсичні помиї, накопичені за покоління до мого народження.
Я тримав личко містера янгола на згині ліктя, мов немовля чи футбольний м’яч, і кулачив його
Вы читаете Бійцівський клуб
