— Ти ж знаєш, які діти. І твій син почуватиме себе ніяково, коли підросте й почне розуміти, що це ненормальна річ. Мені б не хотілося, щоб наша дитина бачила тебе таким. Мені, любий, це, їй-богу, не вадить.
Він посміхнувся до неї.
— Гаразд, — сказав, — зроблю.
Почекав, поки вона повернулася після пологів додому, а тоді домовився з лікарями. Операція пройшла вдало. Пошкодження щоки тепер майже не було помітно.
Всі раділи в родині, а Конні більше за всіх. Вона щодня навідувала Майкла в лікарні, тягнучи за собою Карло. А коли Майкл вернувся додому, Конні почепилася йому на шию, розцілувала, подивилась на нього захоплено і прорекла:
— Тепер ти знову став моїм красенем братом.
Тільки дон не надав цій події ніякої ваги. Він знизав плечима й пробурчав:
— Ну й що ж тут такого?
Але Кей була вдячна. Вона знала, що Майкл погодився на операцію проти свого власного бажання. Він зробив операцію лише тому, що вона попросила його, отже, вона була єдиною людиною в світі, що могла примусити його діяти проти своєї власної волі.
***
Того дня, коли Майкл повертався з Лас-Вегаса, Рокко Лампоне підігнав лімузин під будинок, щоб забрати Кей в аеропорт зустрічати чоловіка. Вона завжди їздила зустрічати Майкла з позаміських поїздок, в укріпленому маєтку дона Корлеоне вона почувала себе без нього такою самотньою.
Кей бачила, як він разом з Томом Хейгеном і новим його працівником Альбертом Нері вийшов з літака. Кей не дуже полюбляла цього Нері, він їй нагадував своїм спокійно-грізним виглядом Луку Бразі. Бачила, як Нері рушив від літака трохи ззаду й збоку її чоловіка, бачила, як його швидкі, допитливі очі обнишпорювали всіх, хто був неподалік. Саме Нері перший помітив її й доторкнувся до плеча Майклові, щоб той глянув у її бік.
Кей поспішила до чоловіка в обійми, він швидко поцілував її і відпустив. Він, Том Хейген і Кей сіли в лімузин і поїхали, а Нері десь зник. Вона не помітила, що Нері сів у другу машину з двома іншими людьми і та машина їхала за лімузином аж до маєтку на Лонг-Біч.
Кей ніколи не розпитувала Майкла про справи. Навіть ввічливе запитання про бізнес було б недоречне, звичайно, він би їй також ввічливо відповів, проте це нагадало б їм обом про заборонену сферу, яка була десь поза їхніми взаєминами. Кей уже впокорилася. Проте коли Майкл заявив їй, що пробуде вечір з батьком, щоб доповісти про свою подорож до Лас-Вегаса, вона не змогла приховати свого розчарування.
— Пробач, — вибачився Майкл, — завтра ми поїдемо в Нью-Йорк, десь пообідаємо й посидимо у вар'єте, гаразд? — Він погладив її по животі: вона вже була на сьомому місяці. — Бо коли народиться мале, ти знову будеш прив'язана до дому. Далебі, ти вже не янкі, а італійка — двоє дітей за два роки.
— А ти більше янкі, ніж італієць, — кисло пожартувала Кей. — Перший вечір, як повернувся додому, й проведеш його не вдома, а віддаси бізнесові. — І все ж вона всміхалася. — Пізно повернешся?
— Десь опівночі, не пізніше. Не чекай на мене, якщо тобі важко.
— Я не спатиму, — відповіла Кей.
В нараді того вечора, що відбулася в наріжній кімнаті-бібліотеці в будинку дона Корлеоне, брали участь сам дон, Майкл, Том Хейген, Карло Ріцці й обидва капореджіме — Клеменца й Тессіо.
Настрій на тій нараді панував уже не такий теплий, як на давніших. Відколи дон оголосив, що наполовину відходить від справ і передає владу в «родині» Майклові, відчувалась певна напруженість. Влада в «родинах» зовсім не обов'язково була спадковою. В будь-якій іншій «родині» сильні капореджіме, такі, як Клеменца чи Тессіо, мали б прийти до влади й посісти донове місце. Або ж принаймні їм дозволили б відокремитися й заснувати власні «родини». А крім того, відтоді, як дон Корлеоне уклав мир з п'ятьма «родинами», сила «родини» Корлеоне зменшилася. Поза всякими сумнівами, «родина» Барціні тепер була наймогутнішою в районі Нью-Йорка, а в союзі з Татталья вона зараз посіла місце, яке раніше належало «родині» Корлеоне. Вона й далі підточувала силу цієї останньої — почала відкривати заклади в районах, що належали «родині» Корлеоне, і, побачивши, що «родина» Корлеоне чинить не дуже сильний опір, насаджувала своїх букмекерів.
«Родини» Барціні й Татталья не приховували задоволення тим, що дон Корлеоне відійшов від справ. Хай хоч який здібний його син Майкл, та зрівнятися з батьком у спритності і впливі він не зможе ще добрий десяток років. «Родина» Корлеоне, безперечно, занепадала.
Звісно, їй дуже не пощастило. Фредді виявився ні на що не здатним, з нього був хіба що добрий управитель готелю та нікчемний бабник. Великим нещастям була і смерть Сонні. Його боялися, з ним не можна було не рахуватися. Правда, він зробив помилку, пославши меншого брата Майкла вбити Солоццо й капітана поліції. Хоча цей крок виглядав необхідним з тактичних міркувань, він був цілковитою помилкою з погляду далеких стратегічних інтересів. Це, між іншим, змусило дона встати з ліжка передчасно. Це позбавило Майкла двох років цінного досвіду й навчання під батьковим наглядом. І, безперечно, ірландець- консільйорі — це єдина дурниця, якої припустився дон. Жодному ірландцеві не зрівнятися з сицилійцем у хитрості. Такої думки дотримувалися всі «родини», і вони, звісно, ставилися з більшою повагою до спілки Барціні-Татталья, ніж до «родини» Корлеоне. Щодо Майкла, вони вважали, що він поступається Сонні силою, хоча й розумніший за нього, але ж не такий мудрий, як його батько. Пересічний ватажок, якого не варто надто побоюватися.
Крім того, хоча дон і виявив здібності державного мужа, укладаючи мирну угоду, він не помстився за смерть Сонні, й через це повага до «родини» також дуже підупала. Вважалося, що в цьому випадку донова мудрість походила зі слабкості.
Все це було відоме тим, хто зібрався в цій кімнаті; дехто навіть щиро вірив, що справи стоять саме так. Карло Ріцці любив Майкла, одначе не боявся його так, як колись боявся Сонні. Клеменца, хоча не міг не віддати Майклові належного за сміливість, виявлену при вбивстві Солоццо й капітана поліції, також вважав, що Майкл занадто м'який як на дона. Клеменца сподівався, що він отримає дозвіл заснувати власну «родину», з тим, щоб його імперія відокремилася від імперії Корлеоне. Але дон дав утямки, що цього не станеться, а він був надто відданий донові, щоб не підкоритися. Хіба що справи пішли б зовсім ні к бісу.
Тессіо був кращої думки про Майкла. Він відчував, що цей молодик уміло приховує свою силу, ревниво охороняє свою міць від людського ока, керуючись доновим принципом: хай друг недооцінює твої чесноти, а ворог — переоцінює твої вади.
Сам дон і Том Хейген знали Майкла краще, ніж будь-хто. І дон нізащо не відійшов би від справ, коли б не переконався на всі сто відсотків у синовій здатності відновити колишнє становище «родини». Хейген був протягом останніх двох років Майкловим учителем і не раз дивувався швидкості, з якою Майкл засвоював усі тонкощі «родинного діла». Він таки був гідний син свого батька.
Майкл дошкулив Клеменці й Тессіо ще й тим, що послабив їхні загони й не відновив загону Сонні. Отже, у «родини» Корлеоне тепер було тільки два бойових підрозділи, та й то чисельно послаблені. Клеменца й Тессіо вважали, що це дорівнює самогубству, надто тепер, коли спілка Барціні-Татталья зазіхала на їхні володіння. Отож вони сподівалися, що хоч на цій нараді, скликаній доном, пощастить виправити цю помилку.
Майкл почав з розповіді про свою подорож до Лас-Вегаса і про відмову Моу Гріна продати свою частку.
— Але ми йому зробимо таку пропозицію, що він не зможе відмовитися, — казав далі Майкл. — Ви вже знаєте, що «родина» Корлеоне планує перевести свої операції на Захід. Нам належатиме чотири готелі з казино в Лас-Вегасі. Та це станеться не відразу. Нам потрібний час, щоб улаштувати справи тут. — Він обернувся до Клеменци. — Піте, я хочу, щоб ти й Тессіо служили мені протягом року без запитань і без застережень. А на кінець року ви обидва зможете відділитися від «родини» Корлеоне й стати на чолі своїх власних «родин». Звісно, ми збережемо нашу дружбу, я б образив вас і вашу повагу до батька, коли б хоч на хвилину міг дозволити собі думати інакше. Але до того часу я б хотів, щоб ви цілком поклалися на мене й виконували мої накази, ні про що не турбуючись. Тепер тривають переговори, під час яких ми розв'яжемо проблеми, що здаються вам безнадійними. Отже, майте бодай трохи терпцю.
— Якщо Моу Грін хотів переговорити з твоїм батьком, — докинув Тессіо, — чом би не дати йому такої змоги? Дон може переконати кого завгодно, ще не було такої людини, яка б не підкорилася силі його розуму.
Вы читаете Хрещений Батько
