помітно дрижав, коли вона запитала:
— І довго він вже дома?
— Півроку.
— Ах, он як, розумію.
Їй справді стало все зрозуміло. Гаряча хвиля сорому накотила на неї. Адже Майклова мати знала, що він злегковажив нею. А потім вона розізлилася. На Майкла, на його матір, на всіх чужоземців, на італійців, яким бракує елементарного такту, щоб виказати хоча б якісь дружні почуття, коли вже зникла любов. Невже Майклові невідомо, що він цікавить її хоча б як друг, навіть якщо він уже не хоче ділити з нею ліжко чи брати її за дружину? Невже він мав її за одну з тих нещасних темних італійських дівчат, які, втративши дівоцтво, накладають на себе руки або влаштовують скандал, якщо їх кидають? Але намагалася відповісти якомога холодніше:
— Розумію. Дуже вам вдячна. Я рада з того, що Майкл уже дома й що все гаразд. Просто мені хотілося знати. Більші не дзвонитиму.
Пані Корлеоне нетерпеливо заговорила в трубку, так ніби вона зовсім не чула останніх слів Кей:
— Хочеш побачитися з Майклом — приїжджай зараз до нас. Хай буде йому приємна несподіванка. Візьми таксі, а я скажу людям коло воріт, щоб заплатили за таксі, коли приїдеш. Скажи водієві, що даси удвічі більше, ніж по лічильнику, а то він нізащо не поїде на Лонг-Біч. Але сама не плати. Люди мого чоловіка біля воріт розплатяться з шофером.
— Я не можу цього зробити, пані Корлеоне, — холодно відповіла Кей. — Якби Майкл хотів зустрітися зі мною, він би вже подзвонив мені додому. Видно, що не хоче поновити нашого знайомства.
Голос пані Корлеоне жваво переконував:
— Ти гарна собою дівчина, у тебе гарні стегна, але ти не дуже мудра, — вона захихотіла. — Приїзди до мене, не до Майкла. Я хочу переговорити з тобою. Приїзди зараз, і не плати за таксі. Я чекаю на тебе. — Розмова урвалася. Пані Корлеоне поклала трубку.
Кей могла б подзвонити ще раз і сказати, що не приїде, але відчувала, що їй треба зустрітися з Майклом, поговорити з ним, навіть якщо це буде просто ввічлива розмова ні про що. Раз він удома й не переховується, значить, йому вже ніщо не загрожує, він може вести нормальне життя. Вона встала з ліжка й почала готуватися до зустрічі з ним. Ретельно вбралась, підмалювалась. Коли вже була готова до виходу, уважно розглянула себе в дзеркалі. Чи виглядає вона краще, ніж тоді, коли Майкл зник? Чи він вирішить, що вона постаріла й стала непривабливою? Її постать стала жіночнішою, стегна — округліші, груди — повніші. Здається, італійці таке люблять, хоча Майкл завжди казав, що йому подобається її худорлявість. Але чи не однаково — адже Майкл не хоче більше знатися з нею, інакше за півроку він напевне знайшов би час, щоб подзвонити їй.
Таксист, якого вона зупинила, рішуче відмовлявся везти її на Лонг-Біч, поки вона не нагородила його усмішкою й не запевнила, що заплатить йому удвічі за лічильником. Їхали майже годину. Оселя на Лонг-Біч дуже змінилася проти того, як вона бачила її востаннє. Навколо неї піднімалася залізна огорожа, а виїзд перекривали залізні ворота. Чоловік у вузьких штанях і білому піджаку поверх червоної сорочки відкрив ворота, просунув голову в таксі, щоб подивитися на лічильник, і тицьнув водієві кілька банкнот. Побачивши, що водій задоволений отриманою сумою, Кей вийшла й подалася до центрального будинку.
Пані Корлеоне сама відчинила й привітала Кей палкими обіймами, чим немало її здивувала. Оглянувши її допитливим оком, зробила висновок:
— Ти вродлива дівчина.
Потім додала:
— Що за дурні мої сини.
Вона пропустила Кей у дім і повела на кухню, де на столі вже стояла тарілка з печивом, а на плиті закипала кава.
— Майкл скоро повернеться, — сказала вона. — Ти зробиш йому приємну несподіванку.
Вони сіли, стара примусила Кей їсти, а тим часом з великою цікавістю розпитувала її. Їй страшенно сподобалося і те, що Кей учителює в школі, і що вона приїхала в Нью-Йорк побачитися з давніми подругами, і що їй лише двадцять чотири роки. Вона весь час притакувала головою, немов всі ці відомості збігалися з якимись внутрішніми розрахунками. Кей дуже нервувала й лише відповіла на запитання, ні про що не розпитуючи.
Спершу вона побачила його з кухні крізь вікно. Перед будинком зупинилася машина, й з неї вийшли двоє. Потім Майкл. Він став і щось сказав одному з двох. Він стояв лівим боком до неї, його лице здавалося вдавлене,пом’яте, як пластмасове обличчя ляльки, розтоптано, вередливою дитиною. Навдивовижу, це не зменшило його вроди в її очах, тільки зворушило Кей до сліз. Вона бачила, як, уже підходячи до будинку, він приклав сніжно-білого носовичка до носа.
Вона почула, як ляснули двері, чула його ходу через передпокій до кухні, і, ось він зупинився в дверях, побачивши її й матір. Спочатку застиг нерухомо, а потім ледь посміхнувся; знівечена половина обличчя не давала всміхнутися ширше. І Кей, що збиралася лише холодне промовити: «Добрий день», — схопилася зі стільця і кинулась йому в обійми, ткнувшись обличчям в його плече. Він поцілував її у вологу щоку й пригортав до себе, аж поки вона перестала, схлипувати, а потім відвів її до машини, махнув охоронцям щоб залишили їх самих, посадив поряд себе і повіз; вона щоб трохи причепуритись, витерла хусточкою залишки косметики з обличчя.
— Я не збиралася ревти, — сказала Кей, — Просто мене ніхто не попередив, що тебе так знівечено.
Майкл засміявся й доторкнувся рукою до скаліченої половини обличчя.
— Ти про оце? Пусте, ушкоджено нерв, тому в мене завжди нежить. Але думаю тепер вдома лікарі щось зроблять. Знаєш я не міг писати тобі, чи якось інакше передати, — сказав Майкл. — Ти повинна зрозуміти це насамперед.
— У мене є одне місце в Нью-Йорку. Поїдемо зразу туди, чи тобі хочеться спочатку пообідати й щось випити в ресторані?
— Я не голодна, — відповіла Кей.
Якийсь час їхали до Нью-Йорка мовчки.
— Ну як, одержала диплом? — поцікавився Майкл.
— Так. Тепер я викладаю в початковій школі в своєму місті Що, нарешті знайшли того, хто насправді вбив капітана і ти тепер зміг повернутися додому?
Якусь хвильку Майкл не відповідав.
— Так, знайшли. Про це писалось в усіх нью-йоркських газетах. Ти хіба не читала?
Кей полегшено засміялась: адже Майкл стверджував, що він не вбивця.
— Ми вдома передплачуємо лише «Нью-Йорк Таймс», — відповіла вона. — Мабуть, ця новина загубилася десь на вісімдесят дев'ятій сторінці. Якби повідомлення потрапило мені на очі, я б подзвонила твоїй матері раніше. — Кей помовчала, тоді повела далі: — Твоя мати якось чудно говорила, спочатку я майже впевнилася, що це справді зробив ти. А сьогодні, перед тим, як ти приїхав, коли ми пили з нею каву, вона розповіла про того навісного чоловіка, що зізнався.
— Може, й моя мати спочатку думала, що це я.
— Твоя рідна мати? — здивувалася Кей.
Майкл усміхнувся.
— Матері як полісмени. Вони завжди підозрюють найгірше.
Майкл залишив машину в платному гаражі на Малбері-стріт; власник гаража, видно, знав його. Тоді повів Кей за ріг старого будинку з темного бурого каменю, який добре пасував до непоказної околиці. У Майкла був ключ від вхідних дверей, і коли вони зайшли всередину, Кей побачила, що дім обставлено розкішно, мов оселю мільйонера. Майкл провів її нагору в приміщення, які складалися з величезної кімнати, так само великої кухні та спальні. В кімнаті у кутку стояв бар із напоями, і Майкл змішав обом по коктейлю. Вони вмостилися вдвох на канапі, й Майкл тихо промовив:
— Ми б могли так само піти й у спальню.
Кей повільно надпила коктейль і відповіла йому з усміхом:
— Авжеж.
Вони кохалися, і для Кей усе було як колись, хоча Майкл став тепер грубуватіший, не терпеливіший, не такий ніжний. І немовби він її трохи остерігався. Але їй не хотілося докоряти. Це минеться. «Дивно, але в
— І довго він вже дома?
— Півроку.
— Ах, он як, розумію.
Їй справді стало все зрозуміло. Гаряча хвиля сорому накотила на неї. Адже Майклова мати знала, що він злегковажив нею. А потім вона розізлилася. На Майкла, на його матір, на всіх чужоземців, на італійців, яким бракує елементарного такту, щоб виказати хоча б якісь дружні почуття, коли вже зникла любов. Невже Майклові невідомо, що він цікавить її хоча б як друг, навіть якщо він уже не хоче ділити з нею ліжко чи брати її за дружину? Невже він мав її за одну з тих нещасних темних італійських дівчат, які, втративши дівоцтво, накладають на себе руки або влаштовують скандал, якщо їх кидають? Але намагалася відповісти якомога холодніше:
— Розумію. Дуже вам вдячна. Я рада з того, що Майкл уже дома й що все гаразд. Просто мені хотілося знати. Більші не дзвонитиму.
Пані Корлеоне нетерпеливо заговорила в трубку, так ніби вона зовсім не чула останніх слів Кей:
— Хочеш побачитися з Майклом — приїжджай зараз до нас. Хай буде йому приємна несподіванка. Візьми таксі, а я скажу людям коло воріт, щоб заплатили за таксі, коли приїдеш. Скажи водієві, що даси удвічі більше, ніж по лічильнику, а то він нізащо не поїде на Лонг-Біч. Але сама не плати. Люди мого чоловіка біля воріт розплатяться з шофером.
— Я не можу цього зробити, пані Корлеоне, — холодно відповіла Кей. — Якби Майкл хотів зустрітися зі мною, він би вже подзвонив мені додому. Видно, що не хоче поновити нашого знайомства.
Голос пані Корлеоне жваво переконував:
— Ти гарна собою дівчина, у тебе гарні стегна, але ти не дуже мудра, — вона захихотіла. — Приїзди до мене, не до Майкла. Я хочу переговорити з тобою. Приїзди зараз, і не плати за таксі. Я чекаю на тебе. — Розмова урвалася. Пані Корлеоне поклала трубку.
Кей могла б подзвонити ще раз і сказати, що не приїде, але відчувала, що їй треба зустрітися з Майклом, поговорити з ним, навіть якщо це буде просто ввічлива розмова ні про що. Раз він удома й не переховується, значить, йому вже ніщо не загрожує, він може вести нормальне життя. Вона встала з ліжка й почала готуватися до зустрічі з ним. Ретельно вбралась, підмалювалась. Коли вже була готова до виходу, уважно розглянула себе в дзеркалі. Чи виглядає вона краще, ніж тоді, коли Майкл зник? Чи він вирішить, що вона постаріла й стала непривабливою? Її постать стала жіночнішою, стегна — округліші, груди — повніші. Здається, італійці таке люблять, хоча Майкл завжди казав, що йому подобається її худорлявість. Але чи не однаково — адже Майкл не хоче більше знатися з нею, інакше за півроку він напевне знайшов би час, щоб подзвонити їй.
Таксист, якого вона зупинила, рішуче відмовлявся везти її на Лонг-Біч, поки вона не нагородила його усмішкою й не запевнила, що заплатить йому удвічі за лічильником. Їхали майже годину. Оселя на Лонг-Біч дуже змінилася проти того, як вона бачила її востаннє. Навколо неї піднімалася залізна огорожа, а виїзд перекривали залізні ворота. Чоловік у вузьких штанях і білому піджаку поверх червоної сорочки відкрив ворота, просунув голову в таксі, щоб подивитися на лічильник, і тицьнув водієві кілька банкнот. Побачивши, що водій задоволений отриманою сумою, Кей вийшла й подалася до центрального будинку.
Пані Корлеоне сама відчинила й привітала Кей палкими обіймами, чим немало її здивувала. Оглянувши її допитливим оком, зробила висновок:
— Ти вродлива дівчина.
Потім додала:
— Що за дурні мої сини.
Вона пропустила Кей у дім і повела на кухню, де на столі вже стояла тарілка з печивом, а на плиті закипала кава.
— Майкл скоро повернеться, — сказала вона. — Ти зробиш йому приємну несподіванку.
Вони сіли, стара примусила Кей їсти, а тим часом з великою цікавістю розпитувала її. Їй страшенно сподобалося і те, що Кей учителює в школі, і що вона приїхала в Нью-Йорк побачитися з давніми подругами, і що їй лише двадцять чотири роки. Вона весь час притакувала головою, немов всі ці відомості збігалися з якимись внутрішніми розрахунками. Кей дуже нервувала й лише відповіла на запитання, ні про що не розпитуючи.
Спершу вона побачила його з кухні крізь вікно. Перед будинком зупинилася машина, й з неї вийшли двоє. Потім Майкл. Він став і щось сказав одному з двох. Він стояв лівим боком до неї, його лице здавалося вдавлене,пом’яте, як пластмасове обличчя ляльки, розтоптано, вередливою дитиною. Навдивовижу, це не зменшило його вроди в її очах, тільки зворушило Кей до сліз. Вона бачила, як, уже підходячи до будинку, він приклав сніжно-білого носовичка до носа.
Вона почула, як ляснули двері, чула його ходу через передпокій до кухні, і, ось він зупинився в дверях, побачивши її й матір. Спочатку застиг нерухомо, а потім ледь посміхнувся; знівечена половина обличчя не давала всміхнутися ширше. І Кей, що збиралася лише холодне промовити: «Добрий день», — схопилася зі стільця і кинулась йому в обійми, ткнувшись обличчям в його плече. Він поцілував її у вологу щоку й пригортав до себе, аж поки вона перестала, схлипувати, а потім відвів її до машини, махнув охоронцям щоб залишили їх самих, посадив поряд себе і повіз; вона щоб трохи причепуритись, витерла хусточкою залишки косметики з обличчя.
— Я не збиралася ревти, — сказала Кей, — Просто мене ніхто не попередив, що тебе так знівечено.
Майкл засміявся й доторкнувся рукою до скаліченої половини обличчя.
— Ти про оце? Пусте, ушкоджено нерв, тому в мене завжди нежить. Але думаю тепер вдома лікарі щось зроблять. Знаєш я не міг писати тобі, чи якось інакше передати, — сказав Майкл. — Ти повинна зрозуміти це насамперед.
— У мене є одне місце в Нью-Йорку. Поїдемо зразу туди, чи тобі хочеться спочатку пообідати й щось випити в ресторані?
— Я не голодна, — відповіла Кей.
Якийсь час їхали до Нью-Йорка мовчки.
— Ну як, одержала диплом? — поцікавився Майкл.
— Так. Тепер я викладаю в початковій школі в своєму місті Що, нарешті знайшли того, хто насправді вбив капітана і ти тепер зміг повернутися додому?
Якусь хвильку Майкл не відповідав.
— Так, знайшли. Про це писалось в усіх нью-йоркських газетах. Ти хіба не читала?
Кей полегшено засміялась: адже Майкл стверджував, що він не вбивця.
— Ми вдома передплачуємо лише «Нью-Йорк Таймс», — відповіла вона. — Мабуть, ця новина загубилася десь на вісімдесят дев'ятій сторінці. Якби повідомлення потрапило мені на очі, я б подзвонила твоїй матері раніше. — Кей помовчала, тоді повела далі: — Твоя мати якось чудно говорила, спочатку я майже впевнилася, що це справді зробив ти. А сьогодні, перед тим, як ти приїхав, коли ми пили з нею каву, вона розповіла про того навісного чоловіка, що зізнався.
— Може, й моя мати спочатку думала, що це я.
— Твоя рідна мати? — здивувалася Кей.
Майкл усміхнувся.
— Матері як полісмени. Вони завжди підозрюють найгірше.
Майкл залишив машину в платному гаражі на Малбері-стріт; власник гаража, видно, знав його. Тоді повів Кей за ріг старого будинку з темного бурого каменю, який добре пасував до непоказної околиці. У Майкла був ключ від вхідних дверей, і коли вони зайшли всередину, Кей побачила, що дім обставлено розкішно, мов оселю мільйонера. Майкл провів її нагору в приміщення, які складалися з величезної кімнати, так само великої кухні та спальні. В кімнаті у кутку стояв бар із напоями, і Майкл змішав обом по коктейлю. Вони вмостилися вдвох на канапі, й Майкл тихо промовив:
— Ми б могли так само піти й у спальню.
Кей повільно надпила коктейль і відповіла йому з усміхом:
— Авжеж.
Вони кохалися, і для Кей усе було як колись, хоча Майкл став тепер грубуватіший, не терпеливіший, не такий ніжний. І немовби він її трохи остерігався. Але їй не хотілося докоряти. Це минеться. «Дивно, але в
Вы читаете Хрещений Батько
