повну склянку.
— Для чого ти себе підбадьорюєш? — запитала вона. — У тебе все чудово складається. От ніколи б не сказала, що з тебе вийде такий успішний бізнесмен.
— Це нехитра штука, — посміхнувся у відповідь їй Джоні. В той же час він подумав: так ось де собака заритий. Він розумів жінок і збагнув, що Вірджинії недобре, бо їй здавалося, що у нього в житті все йде як по маслу. Жінкам завжди не по собі, коли вони бачать, що їхні чоловіки живуть собі на втіху. Їх це дратує. У них тоді меншає впевненості, що і надалі вдаватиметься попихати чоловіками завдяки почуттям, сексуальному потягу чи шлюбним узам. Отож швидше для того, щоб підбадьорити її, ніж щоб поскаржитися, Джоні сказав:
— Яке все це має, у бісового батька, значення, якщо я не можу співати.
Вірджинія озвалась дещо роздратовано:
— О Джоні, ти ж не маленький. Тобі вже за тридцять п'ять. Чого б це ти мав і досі сушити собі голову через оті дурні співи? Хай там що, а, ставши продюсером, ти заробляєш значно більше.
Джоні зиркнув на неї здивовано і відповів:
— Я співак і люблю співати. При чому тут мій вік?
— Мені ніколи не подобалося твої співи, — не вгавала Вірджинія. — Тепер, коли ти довів, що здатний робити фільми, я рада, що ти не можеш співати.
Їх обох здивувала лють, з якою Джоні відповів:
— Це найдурніша, найпаскудніша річ, яку ти могла мені сказати. — Він був уражений. Як тільки Вірджинії могло прийти таке в голову, чому вона так не любила його?
Вірджинію потішило, що її слова зачепили його за живе, а також що він вибухнув такою брутальною люттю до неї.
— А як ти думаєш, — говорила вона, — мала б я себе почувати, коли всі оті дівахи умлівали біля тебе через той твій спів? Як би ти зреагував, якщо б я задрала спідницю і з голим задом носилась по вулиці, спокушуючи бахурів? Оце і є суть твоїх співів, і я завжди благала, щоб ти втратив голос і більше ніколи не співав. Але то було ще до нашого розлучення.
Джоні допив свою склянку.
— Ти нічого не розумієш. Нічогісінько. — Він пройшов на кухню і подзвонив Ніно. Вони швидко домовилися поїхати разом до Палм Спрінгс на вихідні. Джоні дав Ніно номер телефону однієї дівчини, щоб той подзвонив цій справді незіпсутій молодій красуні, з якою він хотів трохи розважитися. «Вона приведе дівчину і для тебе, — сказав Джоні. — За годину я буду у тебе».
Вірджинія розпрощалася з ним. Та йому було начхати, це був один з тих небагатьох випадків, коли він сердився на неї. Чорт з нею, він просто дасть собі волю на уїк-енді, щоб википіла вся отрута з його організму.
І справді, в Палм Спрінгс все чудово вдалось. Джоні мав там власний будинок, о цій порі року він завжди був відкритий і забезпечений обслугою. Обидва дівчиська були ще надто молоденькі, щоб уміти надати справжню насолоду; і не лізли зі шкури, щоб добитися чогось для себе. До них приходили гості, щоб поспілкуватися біля басейну, і так тривало аж до вечері. Ніно з своєю дівчиною пішов до себе в кімнату, щоб прибратися до вечері і пожирувати з нею нашвидкуруч, поки був розгарячілий від сонця. Джоні був не в гуморі і спровадив свою дівчину, коротеньку яскраву блондинку Тіну, до душу саму. Він ніколи не міг злягатися з жінками після сварок з Вірджинією.
Джоні пройшов у кімнату з скляними стінами, що виходили у внутрішній дворик. Ту стояло піаніно. Співаючи з джазом, він любив поблазнювати біля піаніно, просто задля сміху, отож він міг вибрати пісеньку у псевдосеренадному стилі. Джоні сів за інструмент і повправлявся під супровід піаніно, дуже обережно, фактично промугикував, не співаючи, рядок або два. Він і не помітив, як у кімнаті з'явилась Тіна, вона зробила для нього коктейль і присіла поруч біля піаніно. Він зіграв кілька мелодій, і вона мугикала разом з ним. Потім Джоні залишив її біля інструмента, а сам пішов прийняти душ. У душі він заспівав, майже зречитативив, короткий пасаж. Потім вдягнувся і зійшов униз. Тіна і досі сиділа в самоті, Ніно чи все ще порався зі своєю дівчиною, чи вже наливався віскі.
Джоні знову сів за піаніно, а Тіна вийшла помилуватись басейном. Він затягнув одну із своїх колишніх пісень. У горлі не пекло. Звуки виходили дещо приглушені, але у відповідному тембрі. Він дивився на піаніно. Тіна все ще була надворі за зачиненими скляними дверима і не могла його чути, йому не хотілось, щоб хтось чув, як він співає. Джоні знову завів давнішню серенаду, свою улюблену. Він співав на повний голос, немовби перед ним були слухачі, брав найскладніші колінця, чекаючи на звичний пекучий біль в горлянці, але болю не було. Він прислухався до свого голосу, який звучав дещо незвично, але добре. Він був густішим, це був чоловічий голос, не хлопчачий, а соковитий, подумалось йому, густий і соковитий. Джоні закінчив пісню, розслабляючись, і сидів за піаніно, обмірковуючи свій спів.
— Непогано, старий, — почувся голос Ніно, — зовсім непогано.
Джоні круто розвернувся. Ніно сам стояв у прочинених дверях. Його дівчини з ним не було. Джоні зітхнув з полегшенням. його не бентежило, що його вправи почув Ніно.
— Так, — сказав Джоні, — давай спекаємося цих шмаркачок. Спровадимо їх додому.
— Спроваджуй сам, — сказав Ніно, — вони славні пацанки, не хочу їх ображати. До того ж я щойно вдовольнив мою двічі. І як воно виглядатиме, якщо я відшию її, навіть не пригостивши вечерею?
— Дідько з ними, подумав Джоні. Хай собі слухають, навіть якщо він і звучить паскудно. Він подзвонив знайомому керівникові джаз-оркестру з Палм Спрінгс і попросив прислати мандоліну для Ніно. Музикант заперечував: «Послухай, таж ніхто у Каліфорнії не грає на мандоліні». Джоні гаркнув: «Кажу тобі, добудь, і зась».
В домі було повно платівок і обладнання для звукозапису. Джоні посадив дівчат за записуючу апаратуру.
Після вечері Джоні допався до праці. Він велів Ніно акомпанувати на мандоліні і проспівав всі пісні з свого колишнього репертуару, співав на повний голос, не оберігаючись. З горлом усе було в ажурі, він передчував, що співатиме завжди. Протягом місяців, коли не міг співати, він часто думав про свої пісні, мріяв про те, як би він співав їх зараз, на відміну від свого юнацького виконання. В собі Джоні проспівував пісні із складнішими варіаціями. А тепер здійснював усі ті свої задуми. Інколи у живому виконанні щось не вдавалось, те, що звучало добре подумки, не звучало у виконанні на повний голос. На повний голос, подумалось йому. Тепер він уже не дослухався до свого голосу, а зосередився на виконанні. Він не завжди попадав у такт з музикою, але то дрібниці, просто ще не допрацьовано. В його голові був закладений метроном, який ніколи не підводив. Просто йому трохи бракує практики.
Нарешті він наспівався і замовк. Тіна підбігла до нього з осяйними очима і нагородила його довжелезним поцілунком.
— Тепер я знаю, чого моя мама не пропустила жодного твого фільму, — сказала вона. Її слова прозвучали б недоречністю будь-коли, але не зараз. Джоні і Ніно весело розсміялись.
Вони перемотали запис, і Джоні мав змогу прослухати себе. Його голос змінився, змінився таки добряче, але, поза всяким сумнівом, він і надалі залишався голосом Джоні Фонтане. Він став значно багатшим і густішим, як Джоні вже відзначив раніше, щось свідчило в ньому, що це співає мужчина, а не юнак. У голосі було більше справжнього почуття, більше характерності. А з технічного боку все звучало набагато краще, ніж будь-що із співаного ним раніше. Це була справжня майстерність. І якщо він міг співати так добре тепер, коли був не в формі, як хтозна-що, як же добре він співатиме, коли знову буде у формі? Джоні усміхнувся до Ніно:
— Чи воно й справді таке гарне, як мені здається?
Ніно замислено подивився на його щасливу мармизу.
— До біса гарно. Але побачимо, як ти співатимеш завтра.
Джоні неприємно вразила така охолоджуюча недоброзичливість з боку Ніно.
— Ех ти, сучий сину, ти знаєш, що сам ніколи не зможеш так співати. Про завтра можеш бути спокійним. Я почуваю себе грандіозно.
Але більше того вечора він не співав. Вони з Ніно повели дівчат на вечірку, і Тіна заночувала в його постелі, але там він не виявив нічого особливого. Дівчина була дещо розчарована. Але, чорти б її розчарували, не можна ж домогтися всього в один день, подумав Джоні.
Він прокинувся вранці з недобрими передчуттями, десь підсвідомо його тероризувала думка: чи, бува, не примарилося йому, що голос відновився. Коли ж він пересвідчився, що це не марення, його перелякав
— Для чого ти себе підбадьорюєш? — запитала вона. — У тебе все чудово складається. От ніколи б не сказала, що з тебе вийде такий успішний бізнесмен.
— Це нехитра штука, — посміхнувся у відповідь їй Джоні. В той же час він подумав: так ось де собака заритий. Він розумів жінок і збагнув, що Вірджинії недобре, бо їй здавалося, що у нього в житті все йде як по маслу. Жінкам завжди не по собі, коли вони бачать, що їхні чоловіки живуть собі на втіху. Їх це дратує. У них тоді меншає впевненості, що і надалі вдаватиметься попихати чоловіками завдяки почуттям, сексуальному потягу чи шлюбним узам. Отож швидше для того, щоб підбадьорити її, ніж щоб поскаржитися, Джоні сказав:
— Яке все це має, у бісового батька, значення, якщо я не можу співати.
Вірджинія озвалась дещо роздратовано:
— О Джоні, ти ж не маленький. Тобі вже за тридцять п'ять. Чого б це ти мав і досі сушити собі голову через оті дурні співи? Хай там що, а, ставши продюсером, ти заробляєш значно більше.
Джоні зиркнув на неї здивовано і відповів:
— Я співак і люблю співати. При чому тут мій вік?
— Мені ніколи не подобалося твої співи, — не вгавала Вірджинія. — Тепер, коли ти довів, що здатний робити фільми, я рада, що ти не можеш співати.
Їх обох здивувала лють, з якою Джоні відповів:
— Це найдурніша, найпаскудніша річ, яку ти могла мені сказати. — Він був уражений. Як тільки Вірджинії могло прийти таке в голову, чому вона так не любила його?
Вірджинію потішило, що її слова зачепили його за живе, а також що він вибухнув такою брутальною люттю до неї.
— А як ти думаєш, — говорила вона, — мала б я себе почувати, коли всі оті дівахи умлівали біля тебе через той твій спів? Як би ти зреагував, якщо б я задрала спідницю і з голим задом носилась по вулиці, спокушуючи бахурів? Оце і є суть твоїх співів, і я завжди благала, щоб ти втратив голос і більше ніколи не співав. Але то було ще до нашого розлучення.
Джоні допив свою склянку.
— Ти нічого не розумієш. Нічогісінько. — Він пройшов на кухню і подзвонив Ніно. Вони швидко домовилися поїхати разом до Палм Спрінгс на вихідні. Джоні дав Ніно номер телефону однієї дівчини, щоб той подзвонив цій справді незіпсутій молодій красуні, з якою він хотів трохи розважитися. «Вона приведе дівчину і для тебе, — сказав Джоні. — За годину я буду у тебе».
Вірджинія розпрощалася з ним. Та йому було начхати, це був один з тих небагатьох випадків, коли він сердився на неї. Чорт з нею, він просто дасть собі волю на уїк-енді, щоб википіла вся отрута з його організму.
І справді, в Палм Спрінгс все чудово вдалось. Джоні мав там власний будинок, о цій порі року він завжди був відкритий і забезпечений обслугою. Обидва дівчиська були ще надто молоденькі, щоб уміти надати справжню насолоду; і не лізли зі шкури, щоб добитися чогось для себе. До них приходили гості, щоб поспілкуватися біля басейну, і так тривало аж до вечері. Ніно з своєю дівчиною пішов до себе в кімнату, щоб прибратися до вечері і пожирувати з нею нашвидкуруч, поки був розгарячілий від сонця. Джоні був не в гуморі і спровадив свою дівчину, коротеньку яскраву блондинку Тіну, до душу саму. Він ніколи не міг злягатися з жінками після сварок з Вірджинією.
Джоні пройшов у кімнату з скляними стінами, що виходили у внутрішній дворик. Ту стояло піаніно. Співаючи з джазом, він любив поблазнювати біля піаніно, просто задля сміху, отож він міг вибрати пісеньку у псевдосеренадному стилі. Джоні сів за інструмент і повправлявся під супровід піаніно, дуже обережно, фактично промугикував, не співаючи, рядок або два. Він і не помітив, як у кімнаті з'явилась Тіна, вона зробила для нього коктейль і присіла поруч біля піаніно. Він зіграв кілька мелодій, і вона мугикала разом з ним. Потім Джоні залишив її біля інструмента, а сам пішов прийняти душ. У душі він заспівав, майже зречитативив, короткий пасаж. Потім вдягнувся і зійшов униз. Тіна і досі сиділа в самоті, Ніно чи все ще порався зі своєю дівчиною, чи вже наливався віскі.
Джоні знову сів за піаніно, а Тіна вийшла помилуватись басейном. Він затягнув одну із своїх колишніх пісень. У горлі не пекло. Звуки виходили дещо приглушені, але у відповідному тембрі. Він дивився на піаніно. Тіна все ще була надворі за зачиненими скляними дверима і не могла його чути, йому не хотілось, щоб хтось чув, як він співає. Джоні знову завів давнішню серенаду, свою улюблену. Він співав на повний голос, немовби перед ним були слухачі, брав найскладніші колінця, чекаючи на звичний пекучий біль в горлянці, але болю не було. Він прислухався до свого голосу, який звучав дещо незвично, але добре. Він був густішим, це був чоловічий голос, не хлопчачий, а соковитий, подумалось йому, густий і соковитий. Джоні закінчив пісню, розслабляючись, і сидів за піаніно, обмірковуючи свій спів.
— Непогано, старий, — почувся голос Ніно, — зовсім непогано.
Джоні круто розвернувся. Ніно сам стояв у прочинених дверях. Його дівчини з ним не було. Джоні зітхнув з полегшенням. його не бентежило, що його вправи почув Ніно.
— Так, — сказав Джоні, — давай спекаємося цих шмаркачок. Спровадимо їх додому.
— Спроваджуй сам, — сказав Ніно, — вони славні пацанки, не хочу їх ображати. До того ж я щойно вдовольнив мою двічі. І як воно виглядатиме, якщо я відшию її, навіть не пригостивши вечерею?
— Дідько з ними, подумав Джоні. Хай собі слухають, навіть якщо він і звучить паскудно. Він подзвонив знайомому керівникові джаз-оркестру з Палм Спрінгс і попросив прислати мандоліну для Ніно. Музикант заперечував: «Послухай, таж ніхто у Каліфорнії не грає на мандоліні». Джоні гаркнув: «Кажу тобі, добудь, і зась».
В домі було повно платівок і обладнання для звукозапису. Джоні посадив дівчат за записуючу апаратуру.
Після вечері Джоні допався до праці. Він велів Ніно акомпанувати на мандоліні і проспівав всі пісні з свого колишнього репертуару, співав на повний голос, не оберігаючись. З горлом усе було в ажурі, він передчував, що співатиме завжди. Протягом місяців, коли не міг співати, він часто думав про свої пісні, мріяв про те, як би він співав їх зараз, на відміну від свого юнацького виконання. В собі Джоні проспівував пісні із складнішими варіаціями. А тепер здійснював усі ті свої задуми. Інколи у живому виконанні щось не вдавалось, те, що звучало добре подумки, не звучало у виконанні на повний голос. На повний голос, подумалось йому. Тепер він уже не дослухався до свого голосу, а зосередився на виконанні. Він не завжди попадав у такт з музикою, але то дрібниці, просто ще не допрацьовано. В його голові був закладений метроном, який ніколи не підводив. Просто йому трохи бракує практики.
Нарешті він наспівався і замовк. Тіна підбігла до нього з осяйними очима і нагородила його довжелезним поцілунком.
— Тепер я знаю, чого моя мама не пропустила жодного твого фільму, — сказала вона. Її слова прозвучали б недоречністю будь-коли, але не зараз. Джоні і Ніно весело розсміялись.
Вони перемотали запис, і Джоні мав змогу прослухати себе. Його голос змінився, змінився таки добряче, але, поза всяким сумнівом, він і надалі залишався голосом Джоні Фонтане. Він став значно багатшим і густішим, як Джоні вже відзначив раніше, щось свідчило в ньому, що це співає мужчина, а не юнак. У голосі було більше справжнього почуття, більше характерності. А з технічного боку все звучало набагато краще, ніж будь-що із співаного ним раніше. Це була справжня майстерність. І якщо він міг співати так добре тепер, коли був не в формі, як хтозна-що, як же добре він співатиме, коли знову буде у формі? Джоні усміхнувся до Ніно:
— Чи воно й справді таке гарне, як мені здається?
Ніно замислено подивився на його щасливу мармизу.
— До біса гарно. Але побачимо, як ти співатимеш завтра.
Джоні неприємно вразила така охолоджуюча недоброзичливість з боку Ніно.
— Ех ти, сучий сину, ти знаєш, що сам ніколи не зможеш так співати. Про завтра можеш бути спокійним. Я почуваю себе грандіозно.
Але більше того вечора він не співав. Вони з Ніно повели дівчат на вечірку, і Тіна заночувала в його постелі, але там він не виявив нічого особливого. Дівчина була дещо розчарована. Але, чорти б її розчарували, не можна ж домогтися всього в один день, подумав Джоні.
Він прокинувся вранці з недобрими передчуттями, десь підсвідомо його тероризувала думка: чи, бува, не примарилося йому, що голос відновився. Коли ж він пересвідчився, що це не марення, його перелякав
Вы читаете Хрещений Батько
