зазнаного апелянтом, неодноразовість і тривалість зну¬щань, а також мету такого поводження — одержання зізнання апелянта (Selmouni v. France judgement of 28 July 1999).
Така зміна в оцінці відповідає загальній тенденції до «більш жорсткого підходу до оцінки попрания фундаментальних цінностей демократичного суспільства».
114
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Хоча Суд у цьому випадку говорив про зміну межі між поняттями «катування» та «нелюдського поводження», однак можна з достатньою впевненістю говорити про таку саму тенденцію у визначенні «мінімального рівня жорстокості». Тому те, що два десятки років тому могло не визнаватися «поганим поводженням», сьогодні чи завтра може бути витлумачене як порушення ст. З Конвенції.
Під час застосування Конвенції Суд установив певні відмінності між поняття¬ми «катування», «нелюдське поводження» та «таке, що принижує гідність, пово¬дження». Шкала оцінок," що застосовує Суд, не має визначених меж. Важко заздалегідь передбачити, які особливості справи переконають Суд кваліфікувати поводження як «катування» на відміну від менш тяжкого порушення ст. З — «нелюдського» чи «такого, що принижує гідність, поводження». «Щоб визначи¬ти, чи може та чи інша форма поганого поводження розцінюватися як катування, Суд має врахувати відмінність, що міститься у статті 3, між цим поняттям і поняттям нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Як вже відзначалося, ця відмінність була втілена в Конвенції, щоб надати можливість затаврувати термінам «катування» тільки навмисне (deliberate) нелюдське повод¬ження, яке викликає дуже сильні і жорстокі страждання» (Aksoy v. Turkey judge¬ment of 18 December 1996, Reports... 1996-VI, § 63).
Суд розцінив як катування застосування силами безпеки «палестинського підвішування» (Aksoy v. Turkey judgement of 18 December 1996, Reports ... 1996-VI, § 64). Так само Суд оцінив випадок, коли заарештована була зґвалтова¬на і піддана іншому брутальному та принизливому поводженню з метою одержа¬ти інформацію від неї та її родини (Aydin v. Turkey judgement of 25 September 1997, § 83). Тим самим терміном було визначено і мордування потерпілої за допомогою електричного струму, обливання гарячою і холодною водою, удари по голові, що супроводжувалися погрозами піддати поганому поводженню і її дітей (Аккод v. Turkey judgement of 10 October 2000, § 116). Удар прикладом гвинтівки у сукупності з побиттям руками і ногами, що закінчилися ушкодженням і тривалою утратою функцій мозку, визначив оцінку Суду в ще одній справі проти Туреччини (Ilhan v. Turkey judgement of 27 June 2000).
Може також бути встановлене порушення ст. З і стосовно загиблого, якщо є докази застосування до нього катувань.
З певною визначеністю можна констатувати тенденцію до більш жорстких оцінок з боку Суду щодо прямого насильства чи інших нелюдських дій проти осо¬бистості. Як уже зазначалось, Суд відкрито позначив цю тенденцію у справі Selmouni проти Франції, де пославшись на свою традицію тлумачити Конвенцію у світлі сучасних умов, заявив, що «певні дії, які раніше розглядалися як «нелюдсь¬ке чи таке, що принижує гідність, поводження» на відміну від «катувань», можуть надалі оцінюватися інакше».
З одного боку, як нелюдське поводження Суд може розцінити навмисне за¬подіяння страждань, якщо певні обставини все таки не дають змогу йому охарак¬теризувати таке поводження як «катування». Так само може розцінюватися не ли¬ше безпосереднє використання сили, але і створення обстановки, за якої людина зазнає страждань. Суд визнав нелюдським і таким, що принижує гідність, пово¬дженням тримання апелянта в холодній і темній камері, із зав'язаними очима, і поводження з ним таким чином, що залишилися рани і синці на тілі. В іншій справі такий самий висновок ґрунтувався на доказах, які свідчили, що апелянти страждали не тільки від холоду, але і від страху і занепокоєння щодо своєї долі.
«Погроза застосуванням поводження, забороненого ст. З, за умови, що вона достатньо реальна і безпосередня, може як така суперечити цьому положенню.
115
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Таким чином, погроза застосувати до людини катування може в деяких обстави¬нах утворити, щонайменше, нелюдське поводження» (Campbell and Cosans v. the United Kingdom judgement of 25 February 1982, Series A no 48, §25—26).
З іншого боку, «нелюдське поводження» охоплює більш широкий спектр мож¬ливих порушень. Для визнання нелюдського поводження певні дії не обов'язко¬во повинні мати характер безпосереднього насильства. У певних випадках ті чи інші дії з боку держави можуть порушувати ст. З Конвенції, навіть якщо вони не¬навмисні та не мають на меті заподіяти страждання.
Суд розглянув кілька справ, у яких знищення майна було визнано нелюдсь¬ким поводженням. У справі Dulas проти Туреччини заявниці було під час подій понад 70 років. її будинок і майно були знищені на її очах під час операції сил без¬пеки; вона позбавилася даху над головою і засобів існування і змушена була зали¬шити село і громаду, де прожила все життя. Влада не вжила ніяких заходів, щоб допомогти їй у такому становищі. З огляду на те, яким чином її будинок був зни¬щений і її особисті обставини, Суд вважав, що заявниця мала була зазнати доволі жорстоких страждань через дії сил безпеки, аби класифікувати їх як нелюдське поводження у значенні ст. З Конвенції. Схожі рішення були прийняті ще в деяких справах проти Туреччини.
У деяких випадках Суд визнав жертвами порушення ст. З родичів осіб, які зникли безвісти у зв'язку з операціями сил безпеки. Чи є члени родини зниклих безвісти потерпілими за ст. З «залежить від певних обставин, що надають страж¬данням потерпілих ступінь і характер, відмінні від моральних страждань, яких неминуче зазнають родичі жертв серйозного порушення прав людини. Мають значення близькість родинних зв'язків — у цьому плані певне значення надається відносинам батьки — діти, — особливі обставини споріднення, ступінь, в якому члени родини були очевидцями розглянутих подій, участь членів родини у спробах одержати інформацію про зниклих осіб та спосіб, у який органи влади реагували на ці спроби з'ясувати долю зниклих». Часто саме позиції органів влади в ситуації, коли людина зникла безвісти і є підозра, що до цього причетні агенти держави, Судом надається велике значення.
У відносно самостійну категорію слід виокремити рішення щодо умов тримання в закритих установах (в'язниці, психіатричні лікарні тощо). Суд вважає, що держава зобов'язана забезпечити, щоб людина трималася в умовах, сумісних з її людською гідністю, щоб спосіб і методи виконання покарання не за¬подіювали їй страждань і тягот такої інтенсивності, яка перевищує неминучий ступінь страждань, притаманних триманню під вартою, і щоб, з огляду на прак¬тичні потреби тюремного ув'язнення, її здоров'я та благополуччя належним чином забезпечувалися, у тому числі і шляхом надання необхідної медичної до¬помоги.
Під час обговорення умов тримання в закритих закладах з погляду ст. З Суд за¬стосовує власні критерії, що ґрунтуються на зважуванні найрізноманітних чинників, і не зв'язаний з оцінками інших, у тому числі і міжнародних інститутів. Наприклад, у справі Aerts проти Бельгії Суд узяв до уваги висновок Комітету з попередження катувань, де зазначалося, що загальні умови тримання в психіат¬ричному відділенні були «нижче мінімального прийнятного рівня з етичної і гуманітарної точок зору». Однак Суд не визнав порушення ст. З щодо апелянта, оскільки не встановив, що ці умови особливо серйозним чином позначилися на психічному здоров'ї апелянта.
В іншій справі, з огляду на вкрай погані умови тримання (зокрема, недостат¬ню кількість спальних місць, відсутність денного світла та ін.), а головне — над-
116
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
звичайно довгий термін тримання в таких умовах, Суд визнав порушення ст. З Конвенції.
До цієї категорії слід віднести справу Кеепап проти Великої Британії, де держа¬ва була визнана відповідальною за неналежну турботу про здоров'я апелянта. Подовживши тюремне ув'язнення апелянта лише на дев'ять днів до його звіль¬нення, адміністрація недооцінила можливого впливу такого заходу на психіку потерпілого, що призвело до його самогубства. Це було розцінено як нелюдське поводження. В іншій справі, схожій за обставинами з попередньою, низка фак¬торів не дозволили визнати порушення державою Конвенції.
Як таке, що принижує гідність, поводження може розцінюватися, «якщо воно викликає в потерпілих почуття страху, пригніченості і неповноцінності, здатні образити й принизити них, зламати їх фізичний чи моральний опір», або «спону¬кати їх діяти проти своєї волі і совісті».
Однак відсутність будь-якої з цих специфічних цілей не виключає можливості класифікувати поводження як таке, порушує ст. З Конвенції. Наприклад, у справі Price проти Великої Британії Суд не встановив наміру образити чи принизити за¬явницю, однак зважив, що «тримати під вартою каліку в умовах, де вона могла одержати... загострення хвороб, оскільки її ліжко було занадто тверде і недосяж¬не в її становищі, і вона не могла користуватися туалетом і підтримувати чистоту без надмірних труднощів, складає поводження, що принижує гідність». Той самий підхід був застосований у справі Peers щодо умов тримання у в'язниці.
Можна помітити тут серйозну еволюцію в поглядах Суду, якщо згадати вис¬новки Суду у справі Ірландії проти Великої Британії: «Хоча вправи, що затримані були змушені виконувати, містили певний ступінь примусу і мали заподіювати страждань, це було скоріше наслідком браку розважливості (lack of judgment), ніж наміру завдати болю або приниження». Суд визнав, що «Королівська поліція Ольстера і війська додержувались... ганебної і гідної осуду практиці», однак відмовився встановити порушення ст. З Конвенції.
«Публічність може бути релевантною обставиною при оцінці, чи є покарання «таким, що принижує гідність», у значенні ст. 3. Однак Суд не вважає, що відсут¬ність публічності обов'язково перешкоджає зарахуванню того чи іншого пока¬рання до цієї категорії: цілком достатньо може бути того, що потерпілий прини¬жений у своїх власних очах, навіть якщо він не був принижений в очах інших осіб».
Суд також має встановити, що певне поводження спричинило для особи потерпілого несприятливі наслідки, несумісні з вимогами ст. 3. Суд не визнав по¬рушення у справі Raninen проти Фінляндії, де апелянт оскаржував застосування на¬ручників під час арешту і припровадження його до місця затримання. Хоча Уряд визнав, що у застосуванні наручників не було потреби, і Суд врахував багато чинників, у тому числі те, що події відбувалися під час незаконного арешту і при¬вселюдно, однак він не встановив причинного зв'язку між цими подіями і тими психологічними проблемами, що виникли в апелянта кількома місяцями пізніше.
Як вже зазначалося, для того, щоб скласти порушення ст. З, ступінь принижен¬ня має перевищувати звичайний елемент приниження, властивий будь-якому по¬каранню. Однак якщо така надмірність доведена, Суд не знаходить виправдань для застосування такого покарання. «Не припустимо ні в якому разі вдаватися до покарань, що порушують ст. З, який би стримуючий ефект вони не мали».
Як і у всіх випадках міжнародної відповідальності держави захист ст. З спрямо-вано тільки проти дій держави — учасниці Конвенції (її «органів, агентів чи служ¬бовців»).
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Іноді виникають питання про відповідальність держави-учасниці за дії — можливі чи дійсні — держав, що не зв'язані зобов'язаннями щодо Конвенції. Такі проблеми виникають у справах про висилку та екстрадицію в треті країни. Євро¬пейський суд виробив концепцію, відповідно до якої держава не повинна виси¬лати чи видавати людину в країну, де існує ймовірність стати жертвою поганого поводження. Суд фактично сформулював зобов'язання, аналогічне зобов'язанню держав за Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Конвенція ООН проти катувань). З цього погляду особливий випадок становить справа D. проти Великої Британії. На відміну від справ, де
Така зміна в оцінці відповідає загальній тенденції до «більш жорсткого підходу до оцінки попрания фундаментальних цінностей демократичного суспільства».
114
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Хоча Суд у цьому випадку говорив про зміну межі між поняттями «катування» та «нелюдського поводження», однак можна з достатньою впевненістю говорити про таку саму тенденцію у визначенні «мінімального рівня жорстокості». Тому те, що два десятки років тому могло не визнаватися «поганим поводженням», сьогодні чи завтра може бути витлумачене як порушення ст. З Конвенції.
Під час застосування Конвенції Суд установив певні відмінності між поняття¬ми «катування», «нелюдське поводження» та «таке, що принижує гідність, пово¬дження». Шкала оцінок," що застосовує Суд, не має визначених меж. Важко заздалегідь передбачити, які особливості справи переконають Суд кваліфікувати поводження як «катування» на відміну від менш тяжкого порушення ст. З — «нелюдського» чи «такого, що принижує гідність, поводження». «Щоб визначи¬ти, чи може та чи інша форма поганого поводження розцінюватися як катування, Суд має врахувати відмінність, що міститься у статті 3, між цим поняттям і поняттям нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Як вже відзначалося, ця відмінність була втілена в Конвенції, щоб надати можливість затаврувати термінам «катування» тільки навмисне (deliberate) нелюдське повод¬ження, яке викликає дуже сильні і жорстокі страждання» (Aksoy v. Turkey judge¬ment of 18 December 1996, Reports... 1996-VI, § 63).
Суд розцінив як катування застосування силами безпеки «палестинського підвішування» (Aksoy v. Turkey judgement of 18 December 1996, Reports ... 1996-VI, § 64). Так само Суд оцінив випадок, коли заарештована була зґвалтова¬на і піддана іншому брутальному та принизливому поводженню з метою одержа¬ти інформацію від неї та її родини (Aydin v. Turkey judgement of 25 September 1997, § 83). Тим самим терміном було визначено і мордування потерпілої за допомогою електричного струму, обливання гарячою і холодною водою, удари по голові, що супроводжувалися погрозами піддати поганому поводженню і її дітей (Аккод v. Turkey judgement of 10 October 2000, § 116). Удар прикладом гвинтівки у сукупності з побиттям руками і ногами, що закінчилися ушкодженням і тривалою утратою функцій мозку, визначив оцінку Суду в ще одній справі проти Туреччини (Ilhan v. Turkey judgement of 27 June 2000).
Може також бути встановлене порушення ст. З і стосовно загиблого, якщо є докази застосування до нього катувань.
З певною визначеністю можна констатувати тенденцію до більш жорстких оцінок з боку Суду щодо прямого насильства чи інших нелюдських дій проти осо¬бистості. Як уже зазначалось, Суд відкрито позначив цю тенденцію у справі Selmouni проти Франції, де пославшись на свою традицію тлумачити Конвенцію у світлі сучасних умов, заявив, що «певні дії, які раніше розглядалися як «нелюдсь¬ке чи таке, що принижує гідність, поводження» на відміну від «катувань», можуть надалі оцінюватися інакше».
З одного боку, як нелюдське поводження Суд може розцінити навмисне за¬подіяння страждань, якщо певні обставини все таки не дають змогу йому охарак¬теризувати таке поводження як «катування». Так само може розцінюватися не ли¬ше безпосереднє використання сили, але і створення обстановки, за якої людина зазнає страждань. Суд визнав нелюдським і таким, що принижує гідність, пово¬дженням тримання апелянта в холодній і темній камері, із зав'язаними очима, і поводження з ним таким чином, що залишилися рани і синці на тілі. В іншій справі такий самий висновок ґрунтувався на доказах, які свідчили, що апелянти страждали не тільки від холоду, але і від страху і занепокоєння щодо своєї долі.
«Погроза застосуванням поводження, забороненого ст. З, за умови, що вона достатньо реальна і безпосередня, може як така суперечити цьому положенню.
115
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Таким чином, погроза застосувати до людини катування може в деяких обстави¬нах утворити, щонайменше, нелюдське поводження» (Campbell and Cosans v. the United Kingdom judgement of 25 February 1982, Series A no 48, §25—26).
З іншого боку, «нелюдське поводження» охоплює більш широкий спектр мож¬ливих порушень. Для визнання нелюдського поводження певні дії не обов'язко¬во повинні мати характер безпосереднього насильства. У певних випадках ті чи інші дії з боку держави можуть порушувати ст. З Конвенції, навіть якщо вони не¬навмисні та не мають на меті заподіяти страждання.
Суд розглянув кілька справ, у яких знищення майна було визнано нелюдсь¬ким поводженням. У справі Dulas проти Туреччини заявниці було під час подій понад 70 років. її будинок і майно були знищені на її очах під час операції сил без¬пеки; вона позбавилася даху над головою і засобів існування і змушена була зали¬шити село і громаду, де прожила все життя. Влада не вжила ніяких заходів, щоб допомогти їй у такому становищі. З огляду на те, яким чином її будинок був зни¬щений і її особисті обставини, Суд вважав, що заявниця мала була зазнати доволі жорстоких страждань через дії сил безпеки, аби класифікувати їх як нелюдське поводження у значенні ст. З Конвенції. Схожі рішення були прийняті ще в деяких справах проти Туреччини.
У деяких випадках Суд визнав жертвами порушення ст. З родичів осіб, які зникли безвісти у зв'язку з операціями сил безпеки. Чи є члени родини зниклих безвісти потерпілими за ст. З «залежить від певних обставин, що надають страж¬данням потерпілих ступінь і характер, відмінні від моральних страждань, яких неминуче зазнають родичі жертв серйозного порушення прав людини. Мають значення близькість родинних зв'язків — у цьому плані певне значення надається відносинам батьки — діти, — особливі обставини споріднення, ступінь, в якому члени родини були очевидцями розглянутих подій, участь членів родини у спробах одержати інформацію про зниклих осіб та спосіб, у який органи влади реагували на ці спроби з'ясувати долю зниклих». Часто саме позиції органів влади в ситуації, коли людина зникла безвісти і є підозра, що до цього причетні агенти держави, Судом надається велике значення.
У відносно самостійну категорію слід виокремити рішення щодо умов тримання в закритих установах (в'язниці, психіатричні лікарні тощо). Суд вважає, що держава зобов'язана забезпечити, щоб людина трималася в умовах, сумісних з її людською гідністю, щоб спосіб і методи виконання покарання не за¬подіювали їй страждань і тягот такої інтенсивності, яка перевищує неминучий ступінь страждань, притаманних триманню під вартою, і щоб, з огляду на прак¬тичні потреби тюремного ув'язнення, її здоров'я та благополуччя належним чином забезпечувалися, у тому числі і шляхом надання необхідної медичної до¬помоги.
Під час обговорення умов тримання в закритих закладах з погляду ст. З Суд за¬стосовує власні критерії, що ґрунтуються на зважуванні найрізноманітних чинників, і не зв'язаний з оцінками інших, у тому числі і міжнародних інститутів. Наприклад, у справі Aerts проти Бельгії Суд узяв до уваги висновок Комітету з попередження катувань, де зазначалося, що загальні умови тримання в психіат¬ричному відділенні були «нижче мінімального прийнятного рівня з етичної і гуманітарної точок зору». Однак Суд не визнав порушення ст. З щодо апелянта, оскільки не встановив, що ці умови особливо серйозним чином позначилися на психічному здоров'ї апелянта.
В іншій справі, з огляду на вкрай погані умови тримання (зокрема, недостат¬ню кількість спальних місць, відсутність денного світла та ін.), а головне — над-
116
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
звичайно довгий термін тримання в таких умовах, Суд визнав порушення ст. З Конвенції.
До цієї категорії слід віднести справу Кеепап проти Великої Британії, де держа¬ва була визнана відповідальною за неналежну турботу про здоров'я апелянта. Подовживши тюремне ув'язнення апелянта лише на дев'ять днів до його звіль¬нення, адміністрація недооцінила можливого впливу такого заходу на психіку потерпілого, що призвело до його самогубства. Це було розцінено як нелюдське поводження. В іншій справі, схожій за обставинами з попередньою, низка фак¬торів не дозволили визнати порушення державою Конвенції.
Як таке, що принижує гідність, поводження може розцінюватися, «якщо воно викликає в потерпілих почуття страху, пригніченості і неповноцінності, здатні образити й принизити них, зламати їх фізичний чи моральний опір», або «спону¬кати їх діяти проти своєї волі і совісті».
Однак відсутність будь-якої з цих специфічних цілей не виключає можливості класифікувати поводження як таке, порушує ст. З Конвенції. Наприклад, у справі Price проти Великої Британії Суд не встановив наміру образити чи принизити за¬явницю, однак зважив, що «тримати під вартою каліку в умовах, де вона могла одержати... загострення хвороб, оскільки її ліжко було занадто тверде і недосяж¬не в її становищі, і вона не могла користуватися туалетом і підтримувати чистоту без надмірних труднощів, складає поводження, що принижує гідність». Той самий підхід був застосований у справі Peers щодо умов тримання у в'язниці.
Можна помітити тут серйозну еволюцію в поглядах Суду, якщо згадати вис¬новки Суду у справі Ірландії проти Великої Британії: «Хоча вправи, що затримані були змушені виконувати, містили певний ступінь примусу і мали заподіювати страждань, це було скоріше наслідком браку розважливості (lack of judgment), ніж наміру завдати болю або приниження». Суд визнав, що «Королівська поліція Ольстера і війська додержувались... ганебної і гідної осуду практиці», однак відмовився встановити порушення ст. З Конвенції.
«Публічність може бути релевантною обставиною при оцінці, чи є покарання «таким, що принижує гідність», у значенні ст. 3. Однак Суд не вважає, що відсут¬ність публічності обов'язково перешкоджає зарахуванню того чи іншого пока¬рання до цієї категорії: цілком достатньо може бути того, що потерпілий прини¬жений у своїх власних очах, навіть якщо він не був принижений в очах інших осіб».
Суд також має встановити, що певне поводження спричинило для особи потерпілого несприятливі наслідки, несумісні з вимогами ст. 3. Суд не визнав по¬рушення у справі Raninen проти Фінляндії, де апелянт оскаржував застосування на¬ручників під час арешту і припровадження його до місця затримання. Хоча Уряд визнав, що у застосуванні наручників не було потреби, і Суд врахував багато чинників, у тому числі те, що події відбувалися під час незаконного арешту і при¬вселюдно, однак він не встановив причинного зв'язку між цими подіями і тими психологічними проблемами, що виникли в апелянта кількома місяцями пізніше.
Як вже зазначалося, для того, щоб скласти порушення ст. З, ступінь принижен¬ня має перевищувати звичайний елемент приниження, властивий будь-якому по¬каранню. Однак якщо така надмірність доведена, Суд не знаходить виправдань для застосування такого покарання. «Не припустимо ні в якому разі вдаватися до покарань, що порушують ст. З, який би стримуючий ефект вони не мали».
Як і у всіх випадках міжнародної відповідальності держави захист ст. З спрямо-вано тільки проти дій держави — учасниці Конвенції (її «органів, агентів чи служ¬бовців»).
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Іноді виникають питання про відповідальність держави-учасниці за дії — можливі чи дійсні — держав, що не зв'язані зобов'язаннями щодо Конвенції. Такі проблеми виникають у справах про висилку та екстрадицію в треті країни. Євро¬пейський суд виробив концепцію, відповідно до якої держава не повинна виси¬лати чи видавати людину в країну, де існує ймовірність стати жертвою поганого поводження. Суд фактично сформулював зобов'язання, аналогічне зобов'язанню держав за Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Конвенція ООН проти катувань). З цього погляду особливий випадок становить справа D. проти Великої Британії. На відміну від справ, де
