затверджує їх не підпорядкованість один одному. Причини того, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують як окремі самостійні системи права, представники дуалістичної теорії вбачають у такому:
1) різні об'єкти регулювання (міжнародне право регулює відносини виключно на
міжнародному рівні; внутрішньодержавне — тільки на національному);
2) різний суб'єктний склад правовідносин (суб'єктами міжнародних пра¬
вовідносин, згідно з дуалістичною концепцією, можуть бути тільки держави і
міжнародні організації; внутрішньодержавних правовідносин — фізичні та юри¬
дичні особи, органи державної влади і місцевого самоврядування);
3) відмінність джерел виникнення юридичних норм (міжнародне право вини¬
кає як результат волевиявлення держав, узгодження їх інтересів; норми внут¬
рішньодержавного права розглядаються представниками цієї концепції як за¬
гальнообов'язкові установлені державою правила поведінки, гарантією реалізації
яких є державний примус).
Таким чином, прибічники цього напряму дуалізму стверджують, що дві назва¬ні правові системи ніколи не можуть вступити у конфлікт між собою, оскільки обслуговують різні правопорядки.
Представники другого напряму дуалістичної теорії визнають можливість перетину двох систем права, а значить, — можливість виникнення колізій між їх нормами. Такі колізії, на їхню думку, повинні долатися за правилом вирішення темпоральних колізій — пізніший акт скасовує попередній.
На відміну від дуалістичної теорії, моністичні концепції обґрунтовували єдність двох цих правових систем, визнаючи пріоритет якої-небудь однієї з них над іншою. Згідно з поглядами моністів одного з напрямів, міжнародне право є ніби продовженням національних правових систем, їх сумою або «зовнішньодер-жавним правом», норми якого мають юридичну силу лише тоді і тією мірою, коли і якою мірою вони включені до внутрішньодержавного права. Представники іншої гілки моністичної теорії, навпаки, відстоюють позиції визнання міжнарод¬ного права як верховної правової системи, що визначає не лише сферу дії внутрішньодержавного права, а й зміст його нормативного масиву.
101
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Міжнародне право не визначає статус міжнародних договорів у національних правових системах. Цей статус встановлюється внутрішнім законодавством кож¬ної держави-учасниці договору. Відповідно, саме національна правова система визначає, чи зобов'язані національні суди та інші правозастосовники вдаватися до норм міжнародного договору при вирішенні конкретної справи. Національ¬ною правовою системою вирішується також питання, чи набувають громадян:.-; держави-учасниці договору прав, які можуть бути захищені в національних судах унаслідок ратифікації або приєднання до договору. Таким чином, питання про за¬стосування Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінс-вирішується на рівні внутрішнього права тієї або іншої держави.
Висновок про те, якої із цих концепцій дотримується держава, слід зробит: проаналізувавши її законодавство. Багато держав вирішують це питання на кон¬ституційному рівні. Конституції цих країн містять положення, відповідно до яко¬го міжнародні договори внаслідок ратифікації або приєднання стають частиною національного законодавства. Це процес так званої «автоматичної інкорпорації» Так, ч. 1 ст. 9 Конституції України передбачає, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства». Це положення дозволяє зробити висновок, шс Україна дотримується моністичної концепції, оскільки міжнародні договори, відповідно до зазначеного конституційного положення, є частиною національно¬го законодавства.
Цей висновок підтверджується Рішенням Конституційного Суду України вс 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна «законодавство»), згідно з якою під терміном «законодавство» необхідно розуміти прийняті в межах повноважень і відповідно до Конституції та законів України: закони України чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верхов-ною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України.
Положення, згідно з яким міжнародні договори є частиною національного законодавства, закріплене Цивільним кодексом України (ч. 1 ст. 10), Сімейним кодексом України (ч. 1 ст. 13), іншими законодавчими актами України. Згідно зі ст. З КК України законодавство України про кримінальну відповідальність стано¬вить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжна¬родних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою Ук¬раїни.
Органи державної влади України у своїй діяльності повинні керуватися нор¬мами міжнародних договорів. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про прокурату¬ру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП одним із завдань органів прокуратури є за¬хист від протиправних посягань, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політич¬них, особистих прав і свобод людини та громадянина. Однією з цілей парла¬ментського контролю, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Кон¬ституцією України, законами України і міжнародними договорами України (ст. З Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР).
. 102
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд ухвалює рішення у справах на підставі Конституції, інших актів законодавства України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому Кодексом. Аналогічне положення закріплене ч. 1 ст. 4 ГПК України. Важливою нормою є те, що Верховний Суд України переглядає в касаційному порядку постанови та ухвали Вищого господарського суду у випад¬ках, коли вони оскаржені через мотиви їх невідповідності міжнародним догово¬рам, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України (ст. 11115 Госпо¬дарського процесуального кодексу України). Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 18 листопада 2003 р. № 01-8/1427 «Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні», посилаючись на ст. 9 Конституції України і ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. (їй відповідає ст. 19 чинного наданий момент Закону України «Про міжна¬родні договори України» від 29 червня 2004 p.), зазначив, що господарські суди у процесі здійснення правосуддя повинні керуватися нормами міжнародних дого¬ворів, ратифікованих у встановленому порядку.
На підставі викладеного вище слід зробити висновок про те, що в Україні діє принцип автоматичної інкорпорації міжнародних договорів, тобто для того, щоб міжнародний договір став частиною національного законодавства, достат¬ньо, щоб він був ратифікований і опублікований у встановленому законом по¬рядку.
Проте всі зазначені положення не дають можливості зробити висновок щодо співвідношення норм національного і міжнародного права в системі національ¬ного законодавства України. У країнах, в яких міжнародні договори стають час¬тиною національного законодавства автоматично в результаті акта ратифікації (як це відбувається в Україні), є два варіанти вирішення цього питання. У бага¬тьох конституціях світу безпосередньо закріплений пріоритет міжнародних дого¬ворів перед внутрішнім законодавством. У міжнародній практиці також є приклади конституційного закріплення положень, відповідно до яких міжна¬родні договори мають рівну юридичну силу із внутрішніми нормативно-правови¬ми актами. У разі виникнення колізії між нормами внутрішнього законодавства і положеннями міжнародних договорів, правозастосовник використовує одне з двох правил: перше — спеціальна норма має пріоритет перед загальною нормою, друге — новий закон скасовує старий.
У країнах, у яких для того, щоб положення міжнародного договору отримали статус норм національного права, необхідне ухвалення відповідних законів, що повторюють ці положення (тобто в країнах, що визнають дуалістичну кон¬цепцію), норми міжнародного права мають той самий статус, що й норми внутрішнього права. Проте і ці правові системи виходять з того, що всі акти, які увалюються після набуття міжнародним договором чинності, повинні тлумачи¬тися відповідно до цілей і змісту договору. Підкреслюється, що суди у разі зіткнення з багатозначними нормами права повинні виходити з презумпції, що ці акти відповідають міжнародним договорам, тлумачити їх положення в контексті цілей договору. У деяких правових системах судді виходять з того, що навіть неінкорпорований договір може бути використаний у судовій практиці для тлу¬мачення права в цілому.
В Україні питання про співвідношення юридичної сили міжнародних дого¬ворів і актів внутрішньодержавного законодавства розв'язується таким чином. Загальновизнаним є принцип вищої юридичної сили Конституції України. Для визначення співвідношення юридичної сили міжнародних договорів і законів України необхідно провести аналіз законодавства України.
103
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Питання про дію міжнародних договорів регулюється Законом України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 p. № 1906-IV, згідно з ч. 2 ст. 19 якого, як¬що міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому по¬рядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті зако¬нодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору Аналогічне положення було закріплено в Законі України «Про міжнародні договори» від 22 грудня 1993 р. № 3767-ХІІ, який утратив силу після набуття чинності Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-1V
Крім того, положення про пріоритет міжнародних договорів закріплені в галу¬зевому законодавстві. Це, передусім, кодекси України: Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 10), Господарський кодекс України (ч. 4 ст. 39, ч. 2 ст. 72), Цивіль¬ний процесуальний кодекс України (ст. 428), ГПК України (ст. 4), Кодекс законів про працю України (ст. 81), Житловий кодекс України (ст. 193), Лісовий кодекс України (ст. 103), Водний кодекс України (ст. 112), Кодекс України про надра (ст. 69), а також інші закони України.
Верховний Суд України у своїй практиці також дотримується принципу прима-ту міжнародного права. Так, наприклад, в узагальненні судової практики з вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про оподаткуван¬ня суб'єктів підприємництва, використано таке положення: «Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, установлені інші правила, ніж ті, що містяться в законах України про оподаткування, застосову¬ються правила міжнародного договору».
Згідно зі ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів держави не можуть відмовитися від дотримання міжнародного договору на тій підставі, що він суперечить національному праву. Це положення свідчить про визнання пріори¬тету норм міжнародного права перед нормами внутрішнього законодавства.
Питання про механізм застосування європейських стандартів з прав людини вирішуються відповідно до загальних положень про імплементацію норм міжна¬родного права.
У міжнародному праві для позначення поняття «реалізація» норм міжнарод¬ного права широкого розповсюдження набув термін «імплементація» (від англ. implementation — здійснення, виконання). Укорінений у міжнародно-правовій практиці термін «імплементація» відповідає значною мірою українському еквіва¬ленту «реалізація».
Навіть якщо в державі діє принцип «автоматичної інкорпорації» (як в Україні), деякі положення міжнародних договорів можуть
1) різні об'єкти регулювання (міжнародне право регулює відносини виключно на
міжнародному рівні; внутрішньодержавне — тільки на національному);
2) різний суб'єктний склад правовідносин (суб'єктами міжнародних пра¬
вовідносин, згідно з дуалістичною концепцією, можуть бути тільки держави і
міжнародні організації; внутрішньодержавних правовідносин — фізичні та юри¬
дичні особи, органи державної влади і місцевого самоврядування);
3) відмінність джерел виникнення юридичних норм (міжнародне право вини¬
кає як результат волевиявлення держав, узгодження їх інтересів; норми внут¬
рішньодержавного права розглядаються представниками цієї концепції як за¬
гальнообов'язкові установлені державою правила поведінки, гарантією реалізації
яких є державний примус).
Таким чином, прибічники цього напряму дуалізму стверджують, що дві назва¬ні правові системи ніколи не можуть вступити у конфлікт між собою, оскільки обслуговують різні правопорядки.
Представники другого напряму дуалістичної теорії визнають можливість перетину двох систем права, а значить, — можливість виникнення колізій між їх нормами. Такі колізії, на їхню думку, повинні долатися за правилом вирішення темпоральних колізій — пізніший акт скасовує попередній.
На відміну від дуалістичної теорії, моністичні концепції обґрунтовували єдність двох цих правових систем, визнаючи пріоритет якої-небудь однієї з них над іншою. Згідно з поглядами моністів одного з напрямів, міжнародне право є ніби продовженням національних правових систем, їх сумою або «зовнішньодер-жавним правом», норми якого мають юридичну силу лише тоді і тією мірою, коли і якою мірою вони включені до внутрішньодержавного права. Представники іншої гілки моністичної теорії, навпаки, відстоюють позиції визнання міжнарод¬ного права як верховної правової системи, що визначає не лише сферу дії внутрішньодержавного права, а й зміст його нормативного масиву.
101
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Міжнародне право не визначає статус міжнародних договорів у національних правових системах. Цей статус встановлюється внутрішнім законодавством кож¬ної держави-учасниці договору. Відповідно, саме національна правова система визначає, чи зобов'язані національні суди та інші правозастосовники вдаватися до норм міжнародного договору при вирішенні конкретної справи. Національ¬ною правовою системою вирішується також питання, чи набувають громадян:.-; держави-учасниці договору прав, які можуть бути захищені в національних судах унаслідок ратифікації або приєднання до договору. Таким чином, питання про за¬стосування Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінс-вирішується на рівні внутрішнього права тієї або іншої держави.
Висновок про те, якої із цих концепцій дотримується держава, слід зробит: проаналізувавши її законодавство. Багато держав вирішують це питання на кон¬ституційному рівні. Конституції цих країн містять положення, відповідно до яко¬го міжнародні договори внаслідок ратифікації або приєднання стають частиною національного законодавства. Це процес так званої «автоматичної інкорпорації» Так, ч. 1 ст. 9 Конституції України передбачає, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства». Це положення дозволяє зробити висновок, шс Україна дотримується моністичної концепції, оскільки міжнародні договори, відповідно до зазначеного конституційного положення, є частиною національно¬го законодавства.
Цей висновок підтверджується Рішенням Конституційного Суду України вс 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна «законодавство»), згідно з якою під терміном «законодавство» необхідно розуміти прийняті в межах повноважень і відповідно до Конституції та законів України: закони України чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верхов-ною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України.
Положення, згідно з яким міжнародні договори є частиною національного законодавства, закріплене Цивільним кодексом України (ч. 1 ст. 10), Сімейним кодексом України (ч. 1 ст. 13), іншими законодавчими актами України. Згідно зі ст. З КК України законодавство України про кримінальну відповідальність стано¬вить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжна¬родних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою Ук¬раїни.
Органи державної влади України у своїй діяльності повинні керуватися нор¬мами міжнародних договорів. Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про прокурату¬ру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП одним із завдань органів прокуратури є за¬хист від протиправних посягань, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політич¬них, особистих прав і свобод людини та громадянина. Однією з цілей парла¬ментського контролю, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Кон¬ституцією України, законами України і міжнародними договорами України (ст. З Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР).
. 102
3. Захист прав людини та приведення української системи цього захисту...
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд ухвалює рішення у справах на підставі Конституції, інших актів законодавства України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому Кодексом. Аналогічне положення закріплене ч. 1 ст. 4 ГПК України. Важливою нормою є те, що Верховний Суд України переглядає в касаційному порядку постанови та ухвали Вищого господарського суду у випад¬ках, коли вони оскаржені через мотиви їх невідповідності міжнародним догово¬рам, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України (ст. 11115 Госпо¬дарського процесуального кодексу України). Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 18 листопада 2003 р. № 01-8/1427 «Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні», посилаючись на ст. 9 Конституції України і ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. (їй відповідає ст. 19 чинного наданий момент Закону України «Про міжна¬родні договори України» від 29 червня 2004 p.), зазначив, що господарські суди у процесі здійснення правосуддя повинні керуватися нормами міжнародних дого¬ворів, ратифікованих у встановленому порядку.
На підставі викладеного вище слід зробити висновок про те, що в Україні діє принцип автоматичної інкорпорації міжнародних договорів, тобто для того, щоб міжнародний договір став частиною національного законодавства, достат¬ньо, щоб він був ратифікований і опублікований у встановленому законом по¬рядку.
Проте всі зазначені положення не дають можливості зробити висновок щодо співвідношення норм національного і міжнародного права в системі національ¬ного законодавства України. У країнах, в яких міжнародні договори стають час¬тиною національного законодавства автоматично в результаті акта ратифікації (як це відбувається в Україні), є два варіанти вирішення цього питання. У бага¬тьох конституціях світу безпосередньо закріплений пріоритет міжнародних дого¬ворів перед внутрішнім законодавством. У міжнародній практиці також є приклади конституційного закріплення положень, відповідно до яких міжна¬родні договори мають рівну юридичну силу із внутрішніми нормативно-правови¬ми актами. У разі виникнення колізії між нормами внутрішнього законодавства і положеннями міжнародних договорів, правозастосовник використовує одне з двох правил: перше — спеціальна норма має пріоритет перед загальною нормою, друге — новий закон скасовує старий.
У країнах, у яких для того, щоб положення міжнародного договору отримали статус норм національного права, необхідне ухвалення відповідних законів, що повторюють ці положення (тобто в країнах, що визнають дуалістичну кон¬цепцію), норми міжнародного права мають той самий статус, що й норми внутрішнього права. Проте і ці правові системи виходять з того, що всі акти, які увалюються після набуття міжнародним договором чинності, повинні тлумачи¬тися відповідно до цілей і змісту договору. Підкреслюється, що суди у разі зіткнення з багатозначними нормами права повинні виходити з презумпції, що ці акти відповідають міжнародним договорам, тлумачити їх положення в контексті цілей договору. У деяких правових системах судді виходять з того, що навіть неінкорпорований договір може бути використаний у судовій практиці для тлу¬мачення права в цілому.
В Україні питання про співвідношення юридичної сили міжнародних дого¬ворів і актів внутрішньодержавного законодавства розв'язується таким чином. Загальновизнаним є принцип вищої юридичної сили Конституції України. Для визначення співвідношення юридичної сили міжнародних договорів і законів України необхідно провести аналіз законодавства України.
103
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Питання про дію міжнародних договорів регулюється Законом України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 p. № 1906-IV, згідно з ч. 2 ст. 19 якого, як¬що міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому по¬рядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті зако¬нодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору Аналогічне положення було закріплено в Законі України «Про міжнародні договори» від 22 грудня 1993 р. № 3767-ХІІ, який утратив силу після набуття чинності Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-1V
Крім того, положення про пріоритет міжнародних договорів закріплені в галу¬зевому законодавстві. Це, передусім, кодекси України: Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 10), Господарський кодекс України (ч. 4 ст. 39, ч. 2 ст. 72), Цивіль¬ний процесуальний кодекс України (ст. 428), ГПК України (ст. 4), Кодекс законів про працю України (ст. 81), Житловий кодекс України (ст. 193), Лісовий кодекс України (ст. 103), Водний кодекс України (ст. 112), Кодекс України про надра (ст. 69), а також інші закони України.
Верховний Суд України у своїй практиці також дотримується принципу прима-ту міжнародного права. Так, наприклад, в узагальненні судової практики з вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про оподаткуван¬ня суб'єктів підприємництва, використано таке положення: «Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, установлені інші правила, ніж ті, що містяться в законах України про оподаткування, застосову¬ються правила міжнародного договору».
Згідно зі ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів держави не можуть відмовитися від дотримання міжнародного договору на тій підставі, що він суперечить національному праву. Це положення свідчить про визнання пріори¬тету норм міжнародного права перед нормами внутрішнього законодавства.
Питання про механізм застосування європейських стандартів з прав людини вирішуються відповідно до загальних положень про імплементацію норм міжна¬родного права.
У міжнародному праві для позначення поняття «реалізація» норм міжнарод¬ного права широкого розповсюдження набув термін «імплементація» (від англ. implementation — здійснення, виконання). Укорінений у міжнародно-правовій практиці термін «імплементація» відповідає значною мірою українському еквіва¬ленту «реалізація».
Навіть якщо в державі діє принцип «автоматичної інкорпорації» (як в Україні), деякі положення міжнародних договорів можуть
