виявляти принциповість у відстоюванні інтересів клієнта, не допускаючи підлесливості, та за згодою клієнта оскаржувати незаконні дії посадових осіб або органів, які пере-шкоджають виконанню доручення, в порядку, передбаченому чинним законо¬давством.
У відносинах з будь-якими особами, з якими адвокат взаємодіє у процесі ви-конання доручення клієнта, адвокат має дотримуватись вимог Правил адвокат¬ської етики у частині, застосовній до цих відносин, і не повинен:
1) робити завідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин, що мають відношення до суті доручення, їх правової оцінки, прав і обов'язків адвоката, клієнта та інших осіб;
2) використовувати засоби і методи, що свідомо порушують законні права та інтереси інших осіб.
2.20. Відносини між адвокатами та окремі етичні аспек¬ти цих відносин. Форми реагування адвоката на незаконні або неетичні дії іншого адвоката. Майнові аспекти відносин між адвокатами згідно з Правилами адвокатської етики.
Відносини між адвокатами повинні будуватися на засадах колегіальності, взаємної поваги представників адвокатської професії, дотримання професійних прав адвокатів, слідування всім основним принципам адвокатської етики, перед-баченим Правилами адвокатської етики.
Адвокат не повинен допускати щодо іншого адвоката:
1) висловлювань, що принижують його честь та гідність, завдають шкоди йо¬го діловій репутації, нетактовних та принизливих висловів;
2) поширення свідомо неправдивих відомостей про нього;
3) спроб схилити клієнта іншого адвоката до розірвання з ним угоди про на-дання правової допомоги;
4) спілкування з клієнтом іншого адвоката без згоди останнього з приводу ви-конуваного ним доручення;
5) намагань схилити до укладення угоди про надання правової допомоги осо¬бу, що прийшла в адвокатське об'єднання до іншого адвоката;
6) навмисного введення іншого адвоката в оману стосовно справи, в судовому розгляді якої вони обидва беруть участь, щодо місця і часу проведення судових засідань, результатів розгляду справи судами різних інстанцій, наявності доказів (і намірів їх представити), які в дійсності не існують, намірів свого клієнта, які стосуються предмета спору і ведення справи, умов мирової угоди, що пропо-нується.
90
2. Правила адвокатської етики
Допустимими формами реагування адвоката на незаконну або неетичну поведінку іншого адвоката, якою заподіяна або може бути заподіяна шкода інте¬ресам адвоката, його клієнта, адвокатського об'єднання, виборних органів адво¬катури або адвокатури як такої, слід вважати звернення (заяви, скарги) в органи адвокатури, наділені дисциплінарними повноваженнями стосовно адвокатів, а також використання інших форм захисту прав та законних інтересів особи, передбачених чинним законодавством України.
Адвокат повинен уникати розголосу в засобах масової інформації (або поши¬рення іншим способом) відомостей, що ганьблять іншого адвоката, якщо цього не вимагають його власні законні інтереси, інтереси його клієнта або адвокатури України. Адвокат не повинен обговорювати з клієнтами обставини, що стосують¬ся особистого життя іншого адвоката, його матеріального стану, походження, національної належності та інші обставини, що стосуються адвоката, які не мають відношення до суті доручення.
Адвокат не має права вимагати винагороду від іншого адвоката за направлен¬ня йому клієнта.
2.21. Дотримання норм адвокатської етики в громад¬
ській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката
згідно з Правилами адвокатської етики.
У своїй громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвокат повинен враховувати необхідність дотримання своїх професійних обов'язків, зокрема тих, що випливають з Правил адвокатської етики.
У випадку виникнення суперечності між професійними обов'язками адвока¬та, передбаченими чинним законодавством, Правилами адвокатської етики, і обов'язками перед конкретними клієнтами, що випливають з угод про надання правової допомоги, — з одного боку, та інтересами адвоката, що обумовлені його членством в певній громадській організації, партії, науковому товаристві тощо — з другого, адвокат не має права порушувати свої професійні обов'язки.
Адвокат не може використовувати в своїй громадській, науковій або публіци¬стичній діяльності інформацію, конфіденційність якої охороняється Правилами адвокатської етики, без згоди на це осіб, зацікавлених у нерозголошенні такої інформації.
У своїх публіцистичних матеріалах адвокат не повинен поширювати відомо¬стей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію інших адвокатів або престиж адвокатури як такої, а обґрунтовану критику зазначених осіб або адвокатури в цілому має викла¬дати в коректній формі.
2.22. Відповідальність за порушення Правил адвокатсь¬
кої етики згідно з Правилами адвокатської етики.
За порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосо¬вані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру.
Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пору¬шення Правил адвокатської етики його помічником, якщо адвокат:
1) не забезпечив ознайомлення останнього з Правилами адвокатської етики;
91
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
2) не здійснював належного контролю за діями помічника, залученого ним до виконання окремих робіт за дорученням, передбаченим угодою між адвокатом і клієнтом про надання правової допомоги;
3) своїми розпорядженнями і порадами або особистим прикладом сприяв по¬рушенню помічником Правил адвокатської етики.
Адвокат, який є керівником адвокатського об'єднання (адвокати — члени ко¬легіального керівного органу адвокатського об'єднання), може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за невиконання вимог ст. 74 Правил, а також за прийняття ним (ними) рішень, які тягнуть порушення Правил адвокатської етики.
При застосуванні дисциплінарних стягнень за порушення Правил адвокатсь¬кої етики дисциплінарні органи адвокатури мають виходити із загальних засад юридичної відповідальності, зокрема повинні застосовувати заходи дисциплінар¬ної відповідальності лише за винні порушення.
Щодо відносин дисциплінарної відповідальності адвокатів діє презумпція не¬винуватості.
У випадках, коли в конкретній ситуації адвокату важко визначити варіант по¬ведінки, який у певних обставинах відповідав би нормам Правил адвокатської етики, він може звернутися за роз'ясненням до відповідного регіонального дис¬циплінарного органу адвокатури.
Дії адвоката, що відповідають роз'ясненню регіонального дисциплінарного органу адвокатури, не можуть бути поставлені йому за провину і тягти накладен¬ня дисциплінарною стягнення.
Якщо адвокат виступає в ролі посередника між клієнтами, він повинен з кож¬ним із них узгоджувати рішення, що приймаються, і забезпечувати належну інформованість кожного з них про всі обставини і міркування, що є необхідними для прийняття виважених рішень по суті доручення.
Адвокат повинен припинити свої дії як посередника і розірвати відповідні угоди з кожним із клієнтів, якщо цього вимагає хоча б один з клієнтів, яких він одночасно представляє, або якщо виникають обставини, за яких дотримання умов, передбачених ч. 1 ст. 24 Правил адвокатської етики, стає неможливим.
Якщо дії адвоката як посередника між клієнтами не досягли бажаного клієнтами результату, він не може надалі представляти інтереси жодного з клієнтів з питань, пов'язаних із предметом посередництва.
92
Захист прав людини
3.1. Захист прав людини та приведення української систе¬ми цього захисту за формою і змістом до європейського рівня.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль¬ності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини, є її головним обов'язком (ч. 2 ст. З Конституції України). Тому їх поняття, визначені Євро¬пейським судом з прав людини, мають методологічне значення, виступають інструментом національного судового тлумачення норм права. Другий розділ Конституції України, що нараховує майже третину з загальної кількості консти¬туційних норм, містить велику кількість прямих запозичень з двох загальновідо¬мих міжнародних пактів ООН про права людини 1966 р.
Забезпечення прав людини є суттєвим напрямом державної політики, що реалізується через національні механізми захисту прав людини. Основні вимоги до національних механізмів:
1) мають бути підпорядковані посадовій особі максимально високого рівня;
2) здійснюють децентралізоване планування, виконання та контроль з метою залучення представників громадянського суспільства;
3) мають бути забезпеченими необхідними людськими, фінансовими та мате¬ріально-технічними ресурсами.
Центральна структура національного механізму може існувати:
1) на парламентському рівні;
2) на рівні органів центральної виконавчої влади;
3) бути незалежною структурою.
Структурні складові національного механізму залежать від завдань, для вирішення яких він безпосередньо створюється. Механізм — це не тільки самостійне існування інституалізованих структур, а й напрями взаємодії між ни¬ми, їх співпраця, що не обмежується відносинами підпорядкування.
Складовими національного механізму забезпечення прав людини в Україні є:
— Комітет Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин;
— інші комітети Верховної Ради України в частині діяльності по забезпечен¬ню та захисту прав людини;
— Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
93
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
— Генеральна прокуратура України;
— інститут адвокатури (інститут надання правової допомоги);
— МВС України (в частині формування та розвитку внутрішньовідомчого контролю за дотриманням прав людини);
— Міністерство юстиції України (зокрема, Національне бюро по дотриманню Європейської конвенції з основних прав та свобод людини);
— інші центральні органи виконавчої влади (в частині забезпечення та захис¬ту прав людини);
— правозахисні організації (національні та міжнародні);
— науково-дослідні установи;
— засоби масової інформації.
З надбанням незалежності Україна вступила в Раду Європи, метою якої є до¬сягнення більшої єдності між її членами (учасниками), а одним із засобів досяг¬нення цієї мети — захист і розвиток прав людини і основних свобод (п. а і b ст. 1 Статуту Ради Європи). Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та прото¬колів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. Верховна Рада України надала згоду на обов'язковість для України цих чинних міжнародних договорів і вони, згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України, є частиною національного законо-давства України.
Конвенція і протоколи до неї закріплюють основні права і свободи людини, встановлюють міжнародні норми, яких повинні дотримуватися держави у своїх відносинах з людьми, обов'язки держав ефективно забезпечувати всім, хто підпа¬дає під їх юрисдикцію, користування основними правами і свободами.
Перешкодою на шляху приведення української системи захисту до європейсь¬кого рівня є сприйняття юридичної природи основних прав людини виключно з позитивістських позицій, залишене у спадщину з радянських часів. Традиційно українські науковці-позитивісти не визнають de facto прямої дії конституційних норм про права і свободи людини та громадянина у так званих важких справах, ко¬ли ці норми не можуть застосовуватися судами безпосередньо, а потребують кон¬кретизації шляхом прийняття законів, які визначатимуть зміст цих прав та вста-новлюватимуть обмеження на їх реалізацію. Так, ці науковці переконані, що з прийняттям Закону «Про свободу слова» мають бути конкретизовані положення ч. 1 ст. 34 Конституції України, де закріплено право на свободу слова. Без «конкре¬тизуючого закону» це право є суто декларативним, оскільки воно не може бути захищене безпосередньо в суді.
Слід додати, що у розвинутих демократіях до категорії важких належать спра¬ви, в яких розглядаються випадки
У відносинах з будь-якими особами, з якими адвокат взаємодіє у процесі ви-конання доручення клієнта, адвокат має дотримуватись вимог Правил адвокат¬ської етики у частині, застосовній до цих відносин, і не повинен:
1) робити завідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин, що мають відношення до суті доручення, їх правової оцінки, прав і обов'язків адвоката, клієнта та інших осіб;
2) використовувати засоби і методи, що свідомо порушують законні права та інтереси інших осіб.
2.20. Відносини між адвокатами та окремі етичні аспек¬ти цих відносин. Форми реагування адвоката на незаконні або неетичні дії іншого адвоката. Майнові аспекти відносин між адвокатами згідно з Правилами адвокатської етики.
Відносини між адвокатами повинні будуватися на засадах колегіальності, взаємної поваги представників адвокатської професії, дотримання професійних прав адвокатів, слідування всім основним принципам адвокатської етики, перед-баченим Правилами адвокатської етики.
Адвокат не повинен допускати щодо іншого адвоката:
1) висловлювань, що принижують його честь та гідність, завдають шкоди йо¬го діловій репутації, нетактовних та принизливих висловів;
2) поширення свідомо неправдивих відомостей про нього;
3) спроб схилити клієнта іншого адвоката до розірвання з ним угоди про на-дання правової допомоги;
4) спілкування з клієнтом іншого адвоката без згоди останнього з приводу ви-конуваного ним доручення;
5) намагань схилити до укладення угоди про надання правової допомоги осо¬бу, що прийшла в адвокатське об'єднання до іншого адвоката;
6) навмисного введення іншого адвоката в оману стосовно справи, в судовому розгляді якої вони обидва беруть участь, щодо місця і часу проведення судових засідань, результатів розгляду справи судами різних інстанцій, наявності доказів (і намірів їх представити), які в дійсності не існують, намірів свого клієнта, які стосуються предмета спору і ведення справи, умов мирової угоди, що пропо-нується.
90
2. Правила адвокатської етики
Допустимими формами реагування адвоката на незаконну або неетичну поведінку іншого адвоката, якою заподіяна або може бути заподіяна шкода інте¬ресам адвоката, його клієнта, адвокатського об'єднання, виборних органів адво¬катури або адвокатури як такої, слід вважати звернення (заяви, скарги) в органи адвокатури, наділені дисциплінарними повноваженнями стосовно адвокатів, а також використання інших форм захисту прав та законних інтересів особи, передбачених чинним законодавством України.
Адвокат повинен уникати розголосу в засобах масової інформації (або поши¬рення іншим способом) відомостей, що ганьблять іншого адвоката, якщо цього не вимагають його власні законні інтереси, інтереси його клієнта або адвокатури України. Адвокат не повинен обговорювати з клієнтами обставини, що стосують¬ся особистого життя іншого адвоката, його матеріального стану, походження, національної належності та інші обставини, що стосуються адвоката, які не мають відношення до суті доручення.
Адвокат не має права вимагати винагороду від іншого адвоката за направлен¬ня йому клієнта.
2.21. Дотримання норм адвокатської етики в громад¬
ській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката
згідно з Правилами адвокатської етики.
У своїй громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвокат повинен враховувати необхідність дотримання своїх професійних обов'язків, зокрема тих, що випливають з Правил адвокатської етики.
У випадку виникнення суперечності між професійними обов'язками адвока¬та, передбаченими чинним законодавством, Правилами адвокатської етики, і обов'язками перед конкретними клієнтами, що випливають з угод про надання правової допомоги, — з одного боку, та інтересами адвоката, що обумовлені його членством в певній громадській організації, партії, науковому товаристві тощо — з другого, адвокат не має права порушувати свої професійні обов'язки.
Адвокат не може використовувати в своїй громадській, науковій або публіци¬стичній діяльності інформацію, конфіденційність якої охороняється Правилами адвокатської етики, без згоди на це осіб, зацікавлених у нерозголошенні такої інформації.
У своїх публіцистичних матеріалах адвокат не повинен поширювати відомо¬стей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію інших адвокатів або престиж адвокатури як такої, а обґрунтовану критику зазначених осіб або адвокатури в цілому має викла¬дати в коректній формі.
2.22. Відповідальність за порушення Правил адвокатсь¬
кої етики згідно з Правилами адвокатської етики.
За порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосо¬вані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру.
Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пору¬шення Правил адвокатської етики його помічником, якщо адвокат:
1) не забезпечив ознайомлення останнього з Правилами адвокатської етики;
91
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
2) не здійснював належного контролю за діями помічника, залученого ним до виконання окремих робіт за дорученням, передбаченим угодою між адвокатом і клієнтом про надання правової допомоги;
3) своїми розпорядженнями і порадами або особистим прикладом сприяв по¬рушенню помічником Правил адвокатської етики.
Адвокат, який є керівником адвокатського об'єднання (адвокати — члени ко¬легіального керівного органу адвокатського об'єднання), може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за невиконання вимог ст. 74 Правил, а також за прийняття ним (ними) рішень, які тягнуть порушення Правил адвокатської етики.
При застосуванні дисциплінарних стягнень за порушення Правил адвокатсь¬кої етики дисциплінарні органи адвокатури мають виходити із загальних засад юридичної відповідальності, зокрема повинні застосовувати заходи дисциплінар¬ної відповідальності лише за винні порушення.
Щодо відносин дисциплінарної відповідальності адвокатів діє презумпція не¬винуватості.
У випадках, коли в конкретній ситуації адвокату важко визначити варіант по¬ведінки, який у певних обставинах відповідав би нормам Правил адвокатської етики, він може звернутися за роз'ясненням до відповідного регіонального дис¬циплінарного органу адвокатури.
Дії адвоката, що відповідають роз'ясненню регіонального дисциплінарного органу адвокатури, не можуть бути поставлені йому за провину і тягти накладен¬ня дисциплінарною стягнення.
Якщо адвокат виступає в ролі посередника між клієнтами, він повинен з кож¬ним із них узгоджувати рішення, що приймаються, і забезпечувати належну інформованість кожного з них про всі обставини і міркування, що є необхідними для прийняття виважених рішень по суті доручення.
Адвокат повинен припинити свої дії як посередника і розірвати відповідні угоди з кожним із клієнтів, якщо цього вимагає хоча б один з клієнтів, яких він одночасно представляє, або якщо виникають обставини, за яких дотримання умов, передбачених ч. 1 ст. 24 Правил адвокатської етики, стає неможливим.
Якщо дії адвоката як посередника між клієнтами не досягли бажаного клієнтами результату, він не може надалі представляти інтереси жодного з клієнтів з питань, пов'язаних із предметом посередництва.
92
Захист прав людини
3.1. Захист прав людини та приведення української систе¬ми цього захисту за формою і змістом до європейського рівня.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль¬ності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини, є її головним обов'язком (ч. 2 ст. З Конституції України). Тому їх поняття, визначені Євро¬пейським судом з прав людини, мають методологічне значення, виступають інструментом національного судового тлумачення норм права. Другий розділ Конституції України, що нараховує майже третину з загальної кількості консти¬туційних норм, містить велику кількість прямих запозичень з двох загальновідо¬мих міжнародних пактів ООН про права людини 1966 р.
Забезпечення прав людини є суттєвим напрямом державної політики, що реалізується через національні механізми захисту прав людини. Основні вимоги до національних механізмів:
1) мають бути підпорядковані посадовій особі максимально високого рівня;
2) здійснюють децентралізоване планування, виконання та контроль з метою залучення представників громадянського суспільства;
3) мають бути забезпеченими необхідними людськими, фінансовими та мате¬ріально-технічними ресурсами.
Центральна структура національного механізму може існувати:
1) на парламентському рівні;
2) на рівні органів центральної виконавчої влади;
3) бути незалежною структурою.
Структурні складові національного механізму залежать від завдань, для вирішення яких він безпосередньо створюється. Механізм — це не тільки самостійне існування інституалізованих структур, а й напрями взаємодії між ни¬ми, їх співпраця, що не обмежується відносинами підпорядкування.
Складовими національного механізму забезпечення прав людини в Україні є:
— Комітет Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин;
— інші комітети Верховної Ради України в частині діяльності по забезпечен¬ню та захисту прав людини;
— Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
93
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
— Генеральна прокуратура України;
— інститут адвокатури (інститут надання правової допомоги);
— МВС України (в частині формування та розвитку внутрішньовідомчого контролю за дотриманням прав людини);
— Міністерство юстиції України (зокрема, Національне бюро по дотриманню Європейської конвенції з основних прав та свобод людини);
— інші центральні органи виконавчої влади (в частині забезпечення та захис¬ту прав людини);
— правозахисні організації (національні та міжнародні);
— науково-дослідні установи;
— засоби масової інформації.
З надбанням незалежності Україна вступила в Раду Європи, метою якої є до¬сягнення більшої єдності між її членами (учасниками), а одним із засобів досяг¬нення цієї мети — захист і розвиток прав людини і основних свобод (п. а і b ст. 1 Статуту Ради Європи). Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та прото¬колів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 р. Верховна Рада України надала згоду на обов'язковість для України цих чинних міжнародних договорів і вони, згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України, є частиною національного законо-давства України.
Конвенція і протоколи до неї закріплюють основні права і свободи людини, встановлюють міжнародні норми, яких повинні дотримуватися держави у своїх відносинах з людьми, обов'язки держав ефективно забезпечувати всім, хто підпа¬дає під їх юрисдикцію, користування основними правами і свободами.
Перешкодою на шляху приведення української системи захисту до європейсь¬кого рівня є сприйняття юридичної природи основних прав людини виключно з позитивістських позицій, залишене у спадщину з радянських часів. Традиційно українські науковці-позитивісти не визнають de facto прямої дії конституційних норм про права і свободи людини та громадянина у так званих важких справах, ко¬ли ці норми не можуть застосовуватися судами безпосередньо, а потребують кон¬кретизації шляхом прийняття законів, які визначатимуть зміст цих прав та вста-новлюватимуть обмеження на їх реалізацію. Так, ці науковці переконані, що з прийняттям Закону «Про свободу слова» мають бути конкретизовані положення ч. 1 ст. 34 Конституції України, де закріплено право на свободу слова. Без «конкре¬тизуючого закону» це право є суто декларативним, оскільки воно не може бути захищене безпосередньо в суді.
Слід додати, що у розвинутих демократіях до категорії важких належать спра¬ви, в яких розглядаються випадки
