спектаклі. Його мета створити у відвідувачів справжнє відчуття того, що могла б дати неімітована реальність [130]. Художники також створюють свої «світи» — витвори мис-тецтва, в які глядачі можуть увійти всередину і відчути, що там щось відбувається. Так, шведський музей «Модерна музеей» ви-ставляє колосальних розмірів даму з пап’є-маше на ім’я Хон (Вона), усередині якої розміщуються пандуси, драбини, миготять вогні, лунають химерні звуки. Десятки музеїв Європи і США показують такі «світи» — фантастичні імітації штучно створених витворів, які різко порушують контакти людини з реальністю. Будуються ігрові міста, що об’єднують у собі риси Діснейленда, усесвітніх ярмарків, мису Кеннеді, притонів Макао [130]. Індустрія відчуттів швидко набуває поширення, змінює не тільки емоційні відчуття, а й моральні норми і цінності. Оцінка етнічно-культурних інновацій належить до найсклад-ніших у методологічному аспекті проблем ефективності іннова-ційної діяльності. Етнічно-культурний ефект важко або немож-ливо виміряти, обмежуючись лише якісним його описуванням. Етнічно-культурний ефект пов’язаний із соціальними наслідками науково-технічних інновацій. І тому саме соціальні цілі культур-них проектів мають превалювати у формуванні програм етнічно-культурної політики держави. Основним методом оцінки етнічно-культурних інновацій за-лишається експертний метод. Експертиза очікуваних наслідків нової культури може бути організована в таких формах: • індивідуальна і/або колективна експертиза з залученням кваліфікованих фахівців різних сфер діяльності; • соціологічні опитування населення; • всенародні референдуми щодо впровадження інноваційних проектів нової культури, які торкаються інтересів різних верств суспільства, окремих регіонів. 12.4. Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності Кінцевим результатом інноваційної діяльності є розробка та реалізація інноваційних програм і проектів. Упровадження інновацій у будь-якій галузі економіки потребує фінансових витрат. Для того щоб увести нові виробничі потужності, опанувати нові технології, виробництво нових товарів, підвищити ефективність діяльності організації та одержати додатковий прибуток, необхідні інвестиції. Основними джерелами інвестицій є власні кошти (уставний капітал, амортизаційний фонд, фонд накопичення, резервні фон-ди, нерозподільний прибуток підприємства або кредити). Інвес-тиційна діяльність здійснюється в умовах невизначеності, особ-ливо, коли приймається рішення про впровадження нових техно-логій і розширення основної діяльності підприємства на новій технічній базі, новому ринку тощо. Інвестиційні рішення, як правило, приймаються за умов, коли існує кілька альтернативних інноваційних проектів, які розрізня-ються за видами і обсягом необхідних коштів, часом окупності та джерелами залучення коштів. Виходячи з цього, прийняття рі-шення передбачає вибір одного з проектів на основі певних кри-теріїв, яких може бути кілька, а їх вибір може бути довільним. Тому виникає ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого ін-вестиційного рішення. З метою запобігання будь-якому ризику використовують відомі у світовій і вітчизняній практиці формалі-зовані методи оцінки інноваційних проектів. У літературі [49, 92, 133, 137] описана достатня кількість ме-тодів, за допомогою яких здійснюється порівняльна характерис-тика одних проектів з іншими, виявляються економічні переваги і привабливість проекту для його учасників. Одним із найпростіших методів, який широко використову-ється, є метод відбору інноваційних проектів за допомогою переліку критеріїв. Сутність його полягає в такому: розгляда-ється відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і за кожним критерієм оцінюється проект. Метод дає змогу вияви-ти всі переваги та недоліки проекту і гарантує, що жоден з крите-ріїв, які необхідно взяти до уваги, не буде забутий. Критерії мо-жуть відрізнятись залежно від конкретних особливостей галузі чи організації, їх стратегічної спрямованості. При складанні переліку критеріїв використовуються лише ті, які безпосередньо відповідають цілям, завданням і стратегії організації. На рис. 12.3 показана схема якісної оцінки інноваційного проекту за допомогою переліку критеріїв. Після попереднього відсіву, проекти необхідно порівняти між собою і ранжувати за ступенем відносної привабливості відповідно до раніше вибраного крите-рію. У разі необхідності формалізації результатів аналізу проектів за переліком критеріїв використовується бальний метод оцінки проекту. Для цього окреслюються найважливіші чинники, що визначально впливають на результати проекту (складають пере-лік критеріїв). Критеріям надається вага залежно від їх відносної важливості. Відносна значущість чинників — «дуже високий», «високий» і т. д. — виражається кількісно. Загальну оцінку за да-ним методом одержують шляхом перемноження вагових рангів критеріїв на відносні значення чинників. Одержані дані підсумо-вуються, як це показано в табл. 12.1. Критерій оцінки Ранжування (ранг) дуже високий висо- кий задові-ль¬ний слаб- кий дуже слабкий Приклад А. Більш вдалий проект Сумісність проекту з основною стратегією організації + Відповідність проекту вимогам ор-ганізації щодо ризику (фінансовий, технічний) + Технічні можливості + Додаткові витрати + Відповідність проекту вимогам ор-ганізації з урахування часу його впровадження + Патентний захист + Загроза конкуренції + Сталість позицій організації на ри-нку + Імовірність успіху + Потенційний річний розмір прибу-тку + Приклад Б. Менш вдалий проект Відповідність проекту основній ді-яльності організації + Відповідність проекту вимогам ор-ганізації щодо ризику +
Вы читаете Інноваційний менеджмент
