Методи реалізації державної інноваційної політики за спосо-бом впливу можна поділити на: 1) економіко-правові методи, що ґрунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адмініст-ративних розпоряджень; 2) державне фінансування наукової сфери; 3) контрактна система відносин між суб’єктами інноваційної діяльності та державою; 4) податкова система; 5) патентно-ліцензійна, антитрестівська політика; 6) амортизаційні заходи, субсидії; 7) передавання технології; 8) підтримка міжорганізаційної кооперації та дрібного іннова-ційного бізнесу; 9) урядові закупівлі; 10) розвиток інфраструктури досліджень і розробок. В американській державній політиці розділяють заходи, спря-мовані на великий і малий бізнес. Малий інноваційний (ризико-вий) бізнес розглядається як один з найважливіших рушіїв інно-ваційного прогресу, для розвитку якого у 80-ті роки було розроб¬лено цілий ряд спеціальних інструментів державного впливу. Прийнято відповідні закони про розвиток малих інноваційних фірм, спрямовані на підтримку всього дрібного інноваційного біз¬несу — від невеликих дослідних компаній до виробів-одинаків. Головним у державній політиці є забезпечення сприятливих умов, «інноваційного клімату». При цьому, на відміну від впливу на вже сформований економічно й організаційно великий бізнес, держава основні зусилля спрямовує на початкові періоди становлення дрібних новаторських фірм. Політика стимулювання новаторства дрібного бізнесу проводиться на всіх рівнях виконавчої влади — від федерального уряду до муніципалітету [100]. Закони є правовим фундаментом розвитку інноваційного біз-несу в будь-якій країні. Кожна держава по-своєму комбінує таку їх кількість, щоб забезпечити інноваційну діяльність на принци-пах довгостроковості та економічної зацікавленості підприємців. Це закони про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрес-тівське законодавство, пільгові кредити, закони, що передбача-ють можливість примусового ліцензування технологій, про сти-мулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших. Однак ці закони належною мірою не забезпечували ефективність інно-ваційної діяльності. Тому у 80—90-х роках у всіх країнах при-ймається ще ряд важливих законодавчих актів. Так, у США для стимулювання технологічних нововведень був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення», у якому передбачено заходи щодо створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади з метою вивчення та стимулю-вання промислових інновацій, сприяння в обміні науковим і тех-нічним персоналом між університетами, промисловістю та феде-ральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій у розвитку науки й техніки. Закон зобов’язував державні органи і доручав адміністрації допомагати підприємствам малого бізнесу одержувати урядові контракти на дослідження та розробки з використанням усіх пе-реваг і пільг, які це дає. Державою були прийняті: Програма ін-новаційних досліджень малого бізнесу (SBIR) і Програма переда-вання технологій малого бізнесу (STTR), центральним пунктом яких є розширення фінансових можливостей підтримки іннова-ційного процесу, який відбувається у дослідних неприбуткових організаціях. У європейських країнах стимулювання інноваційної діяльнос-ті виходить за національні межі і дедалі більшою мірою стає пре-рогативою ЄС. У 1996 р. Європейська комісія схвалила План дій у сфері інновацій, у якому нарівні з фінансуванням (шляхом мо-білізації венчурного капіталу на ранніх стадіях проектів) наміче-но реалізувати і методи непрямої дії. У Франції в 1999 р. набрав чинності Закон про інновації, який передбачає комплекс заходів прямого і побічного характеру, спрямованих на формування інноваційного бізнесу. Уряд виділив 100 млн франків на конкурс проектів організації високо-технологічних фірм [152]. У Великобританії Міністерство торгівлі та промисловості збільшило витрати на підтримку ін-новацій на 20 %, при цьому першочергова увага приділяється розвитку науково-технічної інфраструктури в усіх галузях гос-подарства. На рис. 5.3 наведені загальні методи реалізації державної ін-новаційної політики. Рис. 5.3. Методи державного стимулювання інноваційної діяльності До прямих методів реалізації інноваційної політики належить бюджетне фінансування. Фундаментальні дослідження в усіх розвинених країнах світу здійснюються, головним чином (на 80 %), за рахунок держави. Однак з просуванням НДДКР до за-вершення все більша їх частина переноситься у приватний сек-тор, і фірми починають брати дедалі більшу участь у його фінан-суванні. Стимулююча роль держави від адміністративно-бюджетного фінансування поступово змінюється на програмно-цільову, допо-в¬нюється заходами непрямого стимулювання — диференційною системою податкових пільг, наданням пільгових кредитів та ін. У наш час поглиблюється тенденція інтеграції держави і влас-ного корпоративного сектору у виконанні великих науково-технічних програм, як національних, так і міжнародних, таких як СОІ, «Еврика», ЄСПРІТ1 та ін. У США є програма (у рамках на-ціонального наукового фонду), що заохочує проведення спільних НДДКР фірмами, державними НДІ та університетами. Державні науково-технічні програми є одним з методів пла-нування науково-технічного розвитку в промисловості. Це до-кумент, у якому визначено ресурси, виконавців та строки здійс-нення комплексу заходів, спрямованих на вирішення науково-технічних проблем. За умов ринкової економіки вони мають ін-дикативний характер, оскільки містять планові завдання держа-вним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки. Наприклад, урядом США були прийняті такі державні про-грами2: • конкурентоспроможність (1987—2000 рр.); • стратегічна оборонна ініціатива (1983—2000 рр.); • стратегічна комп’ютерна ініціатива (1984—1992 рр.); • орбітальна станція (1986—2000 рр.); • високотемпературна надпровідність (1987—1990 рр.); • розроблення нових екологічно чистих технологій спалюван-ня вугілля (1989—1992 рр.); • розроблення засобів боротьби зі СНІДом (1987—2000 рр.); • національні критичні та подвійні технології (1994—2000 рр.). Як бачимо, у програмах НДДКР фокусується вирішення внут-рішніх і зовнішніх проблем розвитку кожної країни. Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і про-
Вы читаете Інноваційний менеджмент
