— податкові пільги; — система прискореної амортизації основного капіталу; — патентна політика; — зовнішньоторговельна політика; — антитрестівська політика. Спеціальними постановами уряд уводить знижки з податків для заохочення відновлення капіталу, внутріфірмових наукових досліджень, упровадження нових видів устаткування та техноло-гічних процесів. Під дію податкової знижки при стимулюванні НДДКР підпа-дають витрати на наукову діяльність, безпосередньо пов’язані з основною діяльністю компанії, у тому числі заробітна плата до-слідників, орендна плата за устаткування для НДДКР, витрати на дослідження, що виконуються в університетах за контрактами з промисловими фірмами. Приклад. У США і Японії з податку на прибуток компанії зні-мається 20 %, а у Франції 30 % приросту від витрат на наукові дослідження й експериментальні розробки. У Франції існує пода-ткова знижка в розмірі 25 %, але не більш 1 млн франків від суми витрат фірм, пов’язаних із здійсненням програм підготовки кадрів на виробництві. У Німеччині компаніям надаються субсидії, що не оподатко-вуються податком на дослідні роботи, у розмірі від 7 до 15 % су-ми на НДДКР, якщо проект пов’язаний з вишукуванням нових джерел енергії [22, 109, 110]. Система податкових і амортизаційних пільг у всіх країнах бу-дується таким чином, щоб, по-перше, забезпечити їх цілеспрямо-ваний характер і конкретну регламентацію діяльності власних корпорацій, спрямованої на технологічний розвиток виробницт-ва. У всіх промислово розвинених країнах використовують пода-т¬кові пільги для стимулювання малого наукомісткого бізнесу. З цією метою здійснюється оподаткування прибутку невеликих фірм за зниженими ставками. Приклад. В Англії податкова ставка на прибуток дрібних і середніх фірм становить 29 % (стандартна ставка — 35 %), у Канаді — 12 % (стандартна ставка — 28 %). У США стимулювання невеликих фірм здійснюється за шкалою пільгового оподаткування. Податкові знижки сприяли виникненню одного з різновидів спеціалізованих ризикових підприємств — так званих «обмеже-них науково-дослідних партнерств». Грошові інвестиції замож-них осіб і корпорацій у ці партнерства списуються як поточні ви-трати і на 80—90 % виключаються з оподатковуваного доходу. Партнерства створюються для фінансування розробки і приско-рення комерціалізації вже наявних винаходів. Найінтенсивніше вони виникають в електроніці, виробництві засобів зв’язку. Іншим методом непрямого стимулювання НДДКР, а отже, і технічного переозброєння підприємств є амортизаційна політика. Більшість промислово розвинених країн здійснює політику прискореної амортизації основного капіталу і передбачає особливі пільги в цій сфері [21, 24, 25, 40]. Приклад. У Франції, Італії, Німеччині дозволяється списувати устаткування та нерухомі елементи основного капіталу протягом пер¬шого року експлуатації в розмірі 50 % вартості їхнього придбання. Прискорена амортизація застосовується з метою збільшення швидкості його оборотності відповідно до вимог інноваційного відновлення. Уряди багатьох країн нерідко дозволяють списувати новітні види устаткування ще до початку їхньої служби. У Японії дозво-ляється для наукомістких галузей списувати 30 % вартості машин і устаткування та до 15 % вартості споруд у перший рік їхньої експлуатації. Патентна система капіталістичних країн є одним з важливих методів інноваційної активності, насамперед винахідництва. Іс-нує гнучка політика реєстрації патентів і спрощена процедура розгляду заявок. Патентна система і пов’язана з нею інфраструктура сприяють винахідницькій діяльності. Приклад. За останні 75 років у США індивідуальні винахідни-ки і малий бізнес забезпечили понад 50 % найважливіших техніч-них нововведень. Держава також є найбільшим патентовласником. Їй належать патенти на винаходи, створені під час виконання урядових конт-рактів, що є важливим інструментом стимулювання нововведень. До непрямих методів реалізації інноваційної політики нале-жать урядові закупівлі розробок інноваційних проектів. Вони широко використовуються як засіб впливу на НДДКР і впрова-дження у виробництво у Франції і Німеччині. Так, у Франції набули поширення конкурси на кращий проект громадських будівель, що сприяло вдосконаленням у галузі будівництва. Формування інноваційної політики в державному механізмі інноваційного регулювання не є функцією якого-небудь одного органу. Наприклад, у США інноваційна політика є результа-том сукупної дії понад 40 міністерств і відомств федерального уряду, що провадять фінансування досліджень і розробок. За даними офіційної статистики1, з 2,7 млн чол., які складають держапарат федерального управління США, кожний четвертий зайнятий у сфері управління розвитком науки та техніки. Центральна роль у формуванні інноваційної політики належить президенту країни. Одним з його загальновизнаних обов’язків є забезпечення найефективнішого використання науково-техніч¬них переваг США в інтересах національної безпеки і загального добробуту [22, 41, 86, 87]. Президент згідно з законодавством несе повну відповідаль-ність за науково-дослідну програму уряду. Для виконання цієї функції при президенті є спеціальна група працівників. Структура й механізм формування та здійснення інноваційної політики США характеризуються надзвичайною складністю зв’язків між державними, квазідержавними та юридично незалеж-ними від держави організаціями, що беруть участь у процесі фо-р¬мування інноваційної політики, її реалізації. Державна структура управління НДДКР зображена на рис. 5.4. Роль президента полягає в тому, щоб приймати рішення з пи-тань розподілу ресурсів, виділених на НДДКР, між федеральни-ми агентствами та відомствами; визначення розмірів і умов на-дання науково-технічної допомоги іншим країнам; міжнародного співробітництва. Президент щорічно виступає з доповіддю в конгресі про роз-виток та перспективи науки і техніки в країні. Конгресу належить вирішальне слово в розподілі бюджету та прийнятті інноваційних програм. Конгрес через свої наукові ко-місії здійснює аналіз напрямів наукових досліджень, установлює їх пріоритетність. Важливу роль у реалізації інноваційної політики відіграє між-урядова консультативна рада з питань науки і технології. Її го-лов¬не завдання — забезпечити зв’язок між урядами штатів і муніципальними органами. Національна рада безпеки об’єднує міністерства, Комітет економічних радників; Національний науковий фонд (ННФ) — несе відповідальність за розвиток усього науково-технічного комплексу країни. Керівним органом ННФ є Національна наукова рада, до скла-ду якої входять провідні діячі науки і техніки, інженери. ННФ фінансує програми фундаментальних досліджень університетів, науково-дослідних центрів, безприбуткових науково-дослідних фірм, малий бізнес. Серед безприбуткових організацій виділя-ються «фабрики думки». Вони надають консультативні послуги, вивчають довгострокові тенденції НТП і його вплив на зміни со-ціально-економічної та політичної обстановки в США і в усьому світі. Національна академія наук виконує функцію колективного ра-дника конгресу й уряду з питань природничих наук і не підлягає ніякому урядовому контролю. Такі ж функції виконує Інженерна і Медична академії. У них статус «вільних від урядового контролю» організацій. Головне в діяльності цих організацій — підготовка аналітичних матеріалів і документів, експертних висновків, наукових рекомендацій, консультування державних відомств, корпорацій при формуванні інноваційних стратегій і тактики її здійснення. Японія. Для реалізації державної інноваційної політики існує розгалужена мережа державних установ і організацій законодав-чого, директивного, консультативного характеру. На рівні законодавчого органу країни — парламенту існують спеціальні комітети з питань науки й техніки в Палаті представ-ників і в Палаті радників. Їхнє завдання — розгляд основних на-прямів розвитку науки, зафіксованих у законопроектах, поданих до парламенту.
Вы читаете Інноваційний менеджмент
