ектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Державне замовлення укладається відповідно до дер-жавних науково-технічних програм на контрактній основі. Воно забезпечується фінансуванням, підтримується матеріально-тех-нічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних заса-дах. Важливим моментом під час проведення конкурсів на одер-жання державного замовлення в науково-технічній сфері є забез-печення гласності щодо умов проведення, учасників і підсумків конкурсів. Якщо учасниками проекту є кілька корпорацій, то весь ризик розкладається на них пропорційно участі в проекті. Оскільки од-не й те саме нововведення може бути використане в різних галу-зях і на різних ринках, то кооперація стає взаємовигідною. Зосе-редження загальних зусиль на вирішенні однорідних проблем сприяє зростанню результативності НДДКР — їхньому приско-ренню щодо впровадження та економії ресурсів. Слід зазначити, що на початку 90-х років підприємницька дія-ль¬ність держави (США) з розміщення замовлень у науково-техніч¬ний сфері регулювалась більше як 210 законами та поправками до них. Обсяги витрат на дослідження та розробки в розвинених краї-нах дещо різняться. США в абсолютному виразі витрачає на НДДКР більше, ніж будь-яка інша країна у світі — 250 млрд дол. Якщо розглядати витрати на ці цілі як відсоток від валового наці-о¬нального продукту ВВП, то різниця не настільки велика. У США частка НДДКР у ВНП за даними статистики за період 90-х років становила 2,8 %, у ФРН — 2,7 %, Франції — 2,4 %, Японії — 2,9 % [30, 40, 60, 109]. До складу лідируючих країн за обсягом фінансування НДДКР входять також Німеччина, Швеція, Швейцарія. Південна Корея. До другої групи країн високої технології належать Великобританія, Нідерланди, Франція, ряд інших європейських держав і Тайвань. Зазначені розбіжності ілюструють дані таблиці 5.2 [98, 45]. В Італії частка витрат на наукові дослідження у відсотках від валового внутрішнього продукту одна з найнижчих з усіх розви-нених країн. Італійські фірми інтенсивно й успішно переймають і поліпшують уже створені технології. Система прямих методів управління нововведеннями здійс-нюється у двох основних організаційних формах — адмініст-ративно-відомчій (більш ранній) з інституціонально-дота¬ційним фінансуванням (їй властиві виконання НДДКР у рамках тих чи інших установ на їх власній матеріально-технічній і кадровій основі та тверда регламентація цілей і характеру діяль¬ності виконавців) і програмно-цільовій з контрактним фінансуванням (полягає в наданні ресурсів на виконання програм не окремим установам, а колективам виконавців і їх об’єд¬нанням). Таблиця 5.2 ЗАГАЛЬНІ ВИТРАТИ НА НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ У % ДО ВАЛОВОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ Роки Країна 1975 1981 1985 1987 1996 Швеція 1,7 2,2 2,8 3,0 3,05 Японія 2,0 2,6 2,9 — 2,9 Німеччина 2,2 2,4 2,7 2,8 2,27 США 2,3 2,4 2,8 2,6 2,45 Великобрита-нія 2,2 2,0 2,2 2,4 2,19 Франція 1,8 2,0 2,3 2,3 2,38 Швейцарія 2,4 2,3 2,3 — 2,44 Нідерланди 2,0 2,0 2,1 — 1,89 Норвегія 1,3 1,3 1,5 1,9 1,77 Фінляндія 0,9 1,2 1,5 1,7 2,31 Бельгія 1,3 — 1,5 — 1,63 Італія 0,9 1,0 1,4 1,5 1,13 Конкретне керівництво програмами здійснюють спеціалізова-ні міністерства та відомства: у США — Міністерство оборони, НАСА, міністерства освіти й охорони здоров’я, у Японії — МЗТП (Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості), у Франції — міністерство наукових досліджень і технологій, Ве-ликобританії — міністерство торгівлі та промисловості і Британ-ська технологічна група, у Німеччині — федеральне міністерство наукових досліджень і технології. Державний дослідницький контракт являє собою цивільно-правовий документ, що визначає економічні та правові взаємо-відносини замовника-уряду і виконавця-колективу (фірми, нау-кового центру, університету і т. д.); права і відповідальність сто-рін за порушення умов угоди. Контракт — докладний документ, що містить понад 120 різ-них статей, склад і структура яких змінюються залежно від його призначення, що додає контракту необхідної гнучкості. Нині у світі використовується більше 50 видів контрактів на дослідницьку діяльність. Тип контракту залежить від умов і виду наукового дослідження. Для всіх форм контрактів характерна те-н¬денція до поглиблення жорсткості санкцій за несвоєчасне або неякісне виконання замовлень. Наступним методом державного стимулювання НДДКР є суб-сидії, що виділяються спеціальними науковими організаціями, які утворюються за рахунок пайових внесків чи бюджету держав¬них відомств. Широко відомі такі фонди, як Національний науковий фонд (ННФ) і Національний інститут здоров’я (НІЗ) у США. Вони використовують затверджені конгресом кошти переважно на надання субсидій за індивідуальними дослідницькими проектами їх безпосереднім виконавцям — ученим, інженерам, винахідникам, а не установам, де вони працюють. Для одержання субсидій фахівцю необхідно обґрунтувати значущість пропонованої ним нової наукової ідеї, стисло виклас-ти на письмі її суть, розрахувати можливий ефект і кошторисну вартість робіт, дати перелік устаткування та послуг технічного персоналу для реалізації ідеї. Цей документ є підставою для на-дання йому необхідних коштів. Дослідники, що одержали субсидії, мають можливість запро-шувати для виконання своїх тем кваліфікованих фахівців з уні-верситетів, коледжів, незалежних неприбуткових інститутів, нау-кових центрів. У США основні правила формування обсягу витрат на субсидії визначаються і регулюються Адміністративно-бюд-жетним управлінням (АБУ). Субсидії мають багатоцільовий характер. Їх використовують на придбання наукового устатку-вання й експериментальних установок, на підготовку кадрів у но-вих галузях науки та техніки, на підвищення кваліфікації фахів-ців, для фінансування спільних міжнародних програм. Формально будь-який американський учений має право звер-нутися у федеральне відомство за субсидією для проведення наукового дослідження терміном до одного року. Серед непрямих методів, що стимулюють інноваційний роз-виток, основними є:
Вы читаете Інноваційний менеджмент
