Окремі записки і публікування української сатири і гумору досить численні і давні. Однак систематична публікація і вивчення розпочинається тільки в першій половині XIX століття. Треба сказати, що окрім фольклористів, любителів народнопоетичної творчості, в справі збору народної творчості активно виступають тогочасні письменники. Так Г. Квітка-Основ'яненко публікує в 1822р. в журналі «Вестник Европы» українські анекдоти. Сатира і гумор друкуються на сторінках видань М. Гатцука, в збірниках і альманахах, які були видані заходами харківських письменників. В 1847 р. кілька зразків народних гумористичних творів надрукував Їв. Головацький у збірнику «Вінок русинам на обжинки». В другій половині XIX ст. не було майже фольклористичного чи етнографічного видання, яке б не публікувало веселих, повних здорового гумору народних творів. Друкують їх у багатотомному виданні П. Чубинського «Труды этнографическо-статистической экспедиции»..., де II том увесь присвячений казкам та анекдотам. В 1896 р. вийшов збірник «Чорноморські народні казки та анекдоти», підготовлений М. Дікаревим. Значне місце сатирі і гумору відведено в збірнику «Этнографические материалы» т т. І—III, підготовленому і виданому в Чернігові Б. Грінченком.
Одночасно з цим велику кількість матеріалів було надруковано в періодичних виданнях: «Киевской старине», «Зорі», «Дзвінку» та в різних календарях, альманахах і збірниках.
Перший збірник, присвячений виключно українському народному гуморові, відноситься до середини XIX ст. У 1859 р. у Києві вийшла «Маленька книжка малоросійських анекдотів», упорядкована Дмитром Т. В ній було надруковано близько півтора десятка анекдотів і гумористичних сценок. Майже через тридцять років (1888) Б. Грінченко видав більш поширений збірник — «Веселий оповідач», який пізніше витримав кілька видань. Значним явищем був вихід у світ збірника «Галицько-руські анекдоти» (близько 700 творів), якого підготував і видав у Львові у 1899 р. Володимир Гнатюк. Це вже було наукове видання, яке не втратило свого значення і досьогодні,
Велику і цікаву колекцію записів казок та анекдотів зібрали в 50—60 рр. С. В. Суданський та А. І. Димінський на Поділлі, але цей матеріал побачив світ тільки за часів радянської влади (1928 р.).
Після Жовтневої революції в літературних періодичних виданнях та в фольклорних збірниках систематично друкувалися матеріали не тільки дореволюційної, а й післяреволюційної сатири і гумору. З того, що використане для нашого видання, назвемо: журнал «Український фольклор» (згодом «Народна творчість»); збірники: «Українська народна сатира і гумор» (1940); «Радянські народні частушки і коломийки», К., 1953; «Українська радянська поезія про велику Вітчизняну війну», К., 1953; «Українська радянська народна пісня», Львів, 1950; «Фольклор Вітчизняної війни», Львів, 1945 р., а також матеріал, поданий у статті П. Охріменка «Сатира і гумор» («Дніпро», 1945, № 5—6) та в цікавому розділі «Народні усмішки», який запровадив останнім часом журнал «Перець». Відбираючи з цих джерел найцікавіші для сучасного читача твори, ми намагалися зберегти всі особливості стилю записів, а також їх лексичні особливості. Оскільки це видання розраховане на масового читача — джерела і паспорти кожного твору тут не вказані. В деяких випадках, щоб уникнути повторень і одноманітності, змінені заголовки.
Ми думаємо, що в такому вигляді збірник дасть можливість широким масам читачів докладно ознайомитися з кращими зразками української народної сатири і гумору.
Григорій НУДЬГА
Дожовтнева сатира і гумор
ЗЕМЛЕЮ І ВОДОЮ БУДЕМО БИТИСЯ З ТОБОЮ
ЛИСТ ЗАПОРОЖЦІВ ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ
Цей лист запорожців є, ніби, відповідь на такни лист турецького султана до запорожців: «Я, Султан, син Магомета, брат сонця і місяця, внук і спадкоємець божий, володар царств: Македонського і Ієрусалимського, Малого і Великого Єгіпта, цар над царями, непереможний охоронець, невідступний домовини Ісуса Христа попечитель, самого бога надія і втіха магометан, на страх християн, великий захисник, — наказую вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без всякого опору і мене вашим опором не примушуйте
