посміхається, розповідаючи про нові риси в побуті та про комічні ситуації, які є наслідком нових форм життя (наприклад, розповіді «Як Михей Кузьмич на курорт їздив», «Як дід Санько на Дніпрогес їздив», «Задумала бабусенька» та ін.).
Більше всього проявилася народна творчість у боротьбі з безгосподарністю, бюрократизмом, ледарством, нехлюйством і зловживанням («Про ледаря Марка», «Про Панаса Халяву», «В садку Векла в бур'яні» та ін.). Чи то голова безгосподарник, п'яниця, чи бригадир, що пише своїй коханці даремно трудодні, чи то головиха, що спить тоді, як усі працюють, чи ледар колгоспник — всі без винятку стають перед справедливий суд народу. За останні роки багато появилося анекдотів і пісень, спрямованих проти невігласів, легковажного ставлення молоді до науки, до життя в сім'ї («Увертюра», «Чия справа» та ін.).
Буйний вияв творчості в наші дні, увага до громадських тем, критика неподобств, незважаючи на особу, — добра прикмета сучасної народної творчості. Сатира й гумор радянського періоду не обов'язково бичує, вищить того, проти кого спрямована, а намагається в першу чергу сприяти виправленню, примушує задуматися, переоцінити своє ставлення до життя і людей, допомагає позбутися слабкостей і недоліків. Чесну людину, що випадково потрапляє на помилковий шлях, радянський народ добродушним сміхом намагається підтримати, не допустити до падіння. В цьому велике виховне значення гумору і сатири.
Сміх оздоровлює людей.
В численних казках, анекдотах, оповіданнях, піснях, віршах, прислів'ях, що представлені в цьому збірнику, маємо не тільки багатство змісту, а й багатство майстерного використання слова, різних творчих прийомів.
В українському фольклорі немає збірного образу сатирика, гумориста, такого, як наприклад, у східних народів Насреддін Афанді. Сміється, глузує з царя, пана, попа, дурня, невігласа, бюрократа і т. п. здоровий, всесильний колектив — народ. Сміх його — всенародний, його осуд — різкий, але розумний і справедливий.
Комічне, смішне у народних творах в кожному окремому випадку виставляється по-різному. Але типовими прийомами гумористичного і сатиричного зображення в народній творчості виступають комічні положення, ситуації, в які потрапляють персонажі. Ось, наприклад, бог і святий Петро потерпіли від п'яної жінки («Як жінка святого Петра побила»); пан хоче знати, що таке біда і потрапляє в такі обставини, які дають зрозуміти, що значить біда («Як пан біди шукав»), селяни хотіли привітати царя-батюшку, а сталося інше — прокляли його і весь його царський рід («Калачі»). Часто сміх викликається удаваною наївністю наймита, батрака, лакея, солдата, які «допомагають» своєму пану: наймит притримав гілку і вона стьобнула пана по обличчю. «Добре, що я притримав гілку, — каже наймит — а то б ще не так стьобнула». Сміх часто викликається таким становищем, при якому «помилка» або «необдуманий вислів» людини виступає як правда. Простий солдат наївно порівнює свого офіцера до лева, якого бачив, як він запевняв, на малюнку: Ісус Христос в'їжджає на ньому до Єрусалима. Іван хоче похвалити свого пана і ніби «необдумано» говорить: пан сусід дурніший, як ви.
В основі багатьох анекдотів і прислів'їв лежить іронія, що часто переростає в сарказм. Широко використовується в анекдотах гра слів, каламбури. Ледачий циган говорить: «Робить я люблю, але жать та щепить — найбільше». Чи приймуться сади, посаджені там, де проїжджає цариця, питають садівника: «Приймуться», — відповідає він, і саме на двозначності слова «приймуться» тримається в цьому випадку суть гумористичного твору.
Влучна, дотепна відповідь простої людини попу, генералу чи царю часто становить, так би мовити, сіль анекдота. Чумак на глузливі слова купця, що у них дурні продаються, резонно зауважує: «добре торгувалось, коли «тільки один усього зостався». Проста дівчина збиває пиху паничеві відповіддю про осла і м'ясо; селянин на ярмарку на репліку барина «Що мужик — то свиня» відповідає: «Що пан, то й собака, що пан, то й собака».
Значне місце в сатиричних творах займає діалог. Можна сказати, що цим досягається гнучкості, жвавості, динамічності в розвитку і розв'язанні коротеньких, до краю насичених змістом сюжетів казок, оповідань і особливо анекдотів. Живий, енергійний, стислий і змістовний діалог і несподівана розв'язка відіграють у цих жанрах чи не найважливішу роль.
Мова, лексика народного гумору специфічна. Іноді навмисне вжите грубовате слово надає смішного забарвлення усьому творові, викликає усмішку слухача. «Мовчи, боже, а то як хрякну по голові», говорить до бога розгніваний селянин. Такого порядку слова підібрані і в гумористичному листі селян до архієрея про те, що святі (ікони) в їхній церкві постаріли, погорбилися, потребують ремонту або й зняття з ужитку. Речення будуються стисло, економно і експресивно.
Гумористичні і сатиричні твори нашого народу відзначаються гостро-публіцистичним спрямуванням, широтою тематики, влучністю у виборі цілі для сміху. В цих класичних зразках колективної творчості досягнуто максимальної стислості при надзвичайно великому навантаженні слова, яке старанно відбирається і шліфується народом протягом віків. Тому так влучно ці твори б'ють у ціль, б'ють, що називається, без промаху прямо в око.
Записи українських народних сатиричних та гумористичних творів були зроблені ще в XVII ст. Правда, це були здебільшого пісні, як наприклад «Про попадю», «Пісня про сироїжку», різні пісні про пригоди козаків, про попів і монахів. Значний елемент сатири і гумору
