— Тату, — звертається до батька малий синок, — а що то таке ідіот? Комаха чи звір?
— Така ж точнісінько людина, як і ми з тобою, — відповідає батько, — для якого таке питання — несподіванка.
Часто дитяча наївність і безпосередність виступає в ряді запитань малят, що намагаються вникнути в суть розмов і вчинків дорослих:
— Мамо, чи люди їдять собак?
— Ні.
— А тато їсть!
— Та що ти вигадав! Коли ж це було?
— Вчора тато сам казав гостям: «Я на цій справі собаку з'їв».
Діти по-своєму розуміють світ, природу, людей і про все це говорять просто и прямолінійно.
— Тату, а в нас дві душі?
— Чому це ти так говориш?
— Бо дві душі. Як холодно — одна дме тепло на замерзлі пальці, а як гарячий чай — то студить холодна душа.
Великим польотом здорової народної фантазії віє від дотепно складених «небилиць» і «нісенітниць». «Давно, дуже давно це було. Ще як я був парубком, дід ще малим був, а батька ще й на світі не було...» — так починається «Небилиця», — твір, у якому схрестилося кілька десятків гумористично-фантастичних сюжетів. В окремих випадках він розростається до таких розмірів, що оповідачі переказують його годинами, а то й днями. Буйна фантазія тут в'яжеться з реалізмом, з критикою суспільного життя. Ми були багаті, розповідає гуморист, у нас було поле, яке раптом зникло (ліг на ньому пес і закрив усе поле); ми сіяли на припічку гречку (бо землі не було); ми доїли індичку (бо корови не мали).
Можна сказати, що цілі покоління брали участь у складанні цього своєрідного за змістом і формою твору. Реальні відносини між людьми, правда жаття, переломлена через призму фантазії і вигадки, сказане іронічно з виразними натяками на дійсність — безперечно стали грунтом для виникнення «Небилиць». Твір цей майстерно побудований на оксимороні, каламбурах, дотепах, влучних вигадках, буйній фантазії, що весь час підогріває інтерес і увагу слухача. Можна сказати, що це своєрідний український «Мюнхгаузен», якого літературно (хоч не повністю) опрацював ще С. Руданський. Добре було б, коли б знайшовся письменник, який здійснив би літературну обробку твору, — діти й дорослі одержали б цікаву книжку.
Народна побутова сатира і гумор багаті і за змістом, і за жанрами та мистецькими прийомами. На всі випадки життя тут зустрічаємо мініатюрні, але багатозначущі твори. В своєму домі, в гостях, в дорозі, за роботою і відпочинком — всюди народ уміє сказати влучне слово, посміятися над недоліками, слабостями людини і її характеру, дати влучну характеристику людській діяльності, приперчити дурня і недотепу і добродушно усміхнутися до розумного, винахідливого. Спосіб вислову, висновки, сентенції, які робить при цьому народ- гуморист, влучні і часто стають народними афоризмами. Так з народних анекдотів виділилися прислів'я і приказки: «Дурнів усюди б'ють», «Так то так, та з хати як», «Як свято, так свято — бий, жінко, ціле яйце в борщ», «Невістчина спідниця», «Вчи лінивого не молотом, а голодом» і багато інших.
Незважаючи на віковий соціальний і національний гніт, на безправне політичне становище трудящих — бадьорий дух, творча енергія, віра в завтрашній день ніколи не лишали їх. Народ-гуморист вічно був і є дотепним і геніальним творцем художнього слова. Цю рису народу помітив ще в молоді роки І. Франко. В другому «Літературному письмі» він писав: «Елемент гумористично-сатиричний дуже багатий у нашого народу, його гострий дотеп, його сльозами проблискуючий сміх послужив за основу безсмертним творам Миколи Гоголя, сплодив знамениті Квітчині повісті «Солдатський портрет», «Конотопську відьму» і ін.» Сатирично-гумористичним елементом просякнуті майже усі жанри народної творчості — пісні, казки, оповідання, вірші, прислів'я та приказки. Народ сміється, але і крізь сміх ми чуємо ствердження великих гуманних, моральних і соціальних поглядів, на яких будується народна естетика.
Великі зрушення, що сталися в соціальному і духовному житті народу після Жовтневої соціалістичної революції, збудили творчі сили, творчу наснагу мас. В боротьбі з ворогами революції і Радянської влади гостра зброя сатири і гумору відіграла визначну роль. Сатиричні пісні і частушки, анекдоти і розповіді, прислів'я і приказки влучно били Денікіна, Колчака, Скоропадського, Петлюру, Махна, пана, куркуля, попа і всіх, хто заважав утвердженню нової влади. Найбільш оперативними і живучими виявилися частушки і короткі сатиричні та гумористичні пісні. За ними легко прослідкувати історичний хід подій на Україні і ставлення народу до різних банд і зайд. В цьому відношенні цікава пісня «Приказ про всіх або про дев'ятьох», що виникла десь незадовго після закінчення громадянської війни і надовго збереглася в устах народу. В ній народ дав проникливо-сатиричну характеристику усім «урядам» і бандам, що побували на Україні, починаючи від Керенського і кінчаючи польськими панами і Петлюрою. Всі вони, як говорить народ у пісні,
