виступає навіть у найстарішому запису думи про Козака-Нетягу. Цілком у гумористичному плані створені були пародії на думи, записи яких збереглися також ще з XVII ст. Треба сказати, що в давній полемічній драматичній і віршованій літературі широко використовувалися здобутки народної творчості, а сюжети народних анекдотів стали основою для окремих літературних творів. Відомо, що найстаріша (1619 р.) інтермедія Якуба Гаватовича, в якій дійовими особами виступають Климко і Стецько, написана на сюжет анекдота про те, як селянин замість лисиці купив кота в мішку, звідки й пішло відоме прислів'я «купити кота в мішку», що значить придбати якусь річ, не бачивши її. Значні сліди впливу народного гумору помітні на творах талановитого поета XVII століття Івана Величковського, зокрема на таких його віршах, як «На хміль», «На слугу», «На попа», «О жоноцькім розумі» та ін. З народної творчості багато взяли до своїх віршів бурсаки, мандрівні дяки, названі народом «пиворізами». Стихія народної сатири і гумору широким потоком хлинула в бурлескно-травестійні твори XVII—XVIII століть.
У новій літературі використання письменниками народної сатири і гумору було ще більш інтенсивним. Це виразно виступає уже в творчості І. Котляревського, найважливіші твори якого («Енеїда», «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник») тісно в'яжуться з народною творчістю, зокрема з народними піснями та анекдотами.
Письменники першої половини XIX ст. з великим інтересом ставляться до фольклору, уважно збирають і вивчають його та широко і часто використовують у своїх творах. За сюжетами народних анекдотів було написано чимало драматичних і віршованих творів. Дух українського народного гумору надто відчутний у творах М. В. Гоголя, батько якого також писав українські водевілі на сюжети народних анекдотів. Один з перших українських байкарів Лев Боровиковський значну частину своїх «байок і прибаюток» написав також на народні сюжети. Його байка «Свій дім — своя хата» — це літературно опрацьований народний анекдот про полохливого чоловіка, що злякався жінки, заховався під піл і кричав, що не боїться її, бо він господар хати. Цей же сюжет потім опрацював і Степан Руданський.
Творчо використовував народний гумор Т. Г. Шевченко, зокрема часто звертався він до прислів'їв і приказок, які по-мистецьки вплетені в загальну тканину його багатьох творів
Коли б дослідити, як корисно відбився народний гумор у творчості багатьох українських письменників другої половини XIX ст., можна було б написати велику і цікаву монографію, бо ні один письменник не пройшов мимо гнівного і лагідного сміху народу. Але серед усіх письменників другої половини XIX ст. особливо виділяється Степан Руданський, що, будучи добрим знавцем творчості свого народу, зумів проникнути глибоко у сутність українського народного гумору і створити на його основі прекрасний і глибокооригінальний цикл «Співомовок», які в свою чергу здобули величезної популярності серед трудящих мас. Такі його твори, як «Добре торгувалось», «Просьба» (народний анекдот «Лист до архієрея»), «Треба всюди приятеля мати» (народний анекдот «Всюди добре мати приятеля»), «Ахмет III і запорожці» («Лист запорожців турецькому султану») та багато інших прийняв народ у віршованій редакції поета як свої власні.
Як обробляв народні анекдоти Руданський, видно з співставлення народного твору, що поданий у нас під заголовком «Лист до архієрея», з його віршем «Просьба».
