Був у багатого мужика Гаврила пес Рябко, але той пес узяв та й здох. Ну, мужик хоче його поховати, як християнина, бо пес йому добре служив. Ну, йде він до попа та й каже:
— Хочу я свого рябого поховати, як християнина старого.
Піп каже:
— Що ти, Гаврило, здурів? Пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити?
Але Гаврило нічого — ходить по хаті, промовляє До попа словами:
- Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес — буде похований мій пес.
Та й ті слова промовляє, черес грошей висипає. Як ті гроші піп побачив, аж слинку ликає; як ті гроші Гаврило висипає, то попа аж хвороба нападає.
Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає:
- Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати.
Іде Гаврило додомоньку, робить домовоньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий і піп радий.
Але пройшло трохи часу, гет-гет, та й сусіди бачать, що то не чоловік похований, бо всі в багача живі, а тільки пса нема, то вже видно, що пса поховали.
Взяли та й написали скаргу до архієрея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого.
Архієрей тоді:
— Як так? Я йому!
Та й написав в село, що приїде. Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться:
— Що ти зробив, ти моїх дітей посиротив?!
А Гаврило йому:
— Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна
Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архієрея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє:
— Владиче, владиче, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого.
Архієрей як розсердиться, як затупає ногами:
— Як ти смієш мене такого просити, щоб з цапа попа зробити?
Але Гаврило не плошає. черес грошей виймає, на стіл висипає. Він гроші висипає, а архієрея вже хвороба розбирає... Бере він гроші, ховає, а цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже:
— Стрижіть його зрідка та й пускайте його до дідька!
Гаврило радий і архієрей радий.
Ну, але приходить час архієрею в село їхати. Приїжджає він в те село, йде до церкви і став там під стіною.
А піп в церкві править. А архієрей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає, править та й співає:
А дяк йому в тон з криласу:
