Господи помилуй, А-а-амінь! А люди нічого не знають і хрестяться.
Ну, тоді архієрей злякався та й сказав людям:
— Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса рябого, а християнина старого.
Та з тим з села й поїхав.
Біжить річка невеличка, А на тій річці стоїть капличка, Недалеко від каплички божа церква, Свята, стара, благостивая; А при тій церкві піп з попадею, У попа борода велика й сивая, А попадя молода ще та гладкая. Жив був Кирик, бідний чоловічок, Була в нього бідна жінка, Були й діти невеличкі. От прийшов час, жнивова година, Померла у бідного Кирика маленька дитина. Пішов бідний Кирик до попа: — Добродію, добродію, чи не могли би моєї дитини поховати? Що ви схочете за похорони взяти? Піп радий, радесенький, Трясе бородою, розмахує рукою: — Що ж, — каже, — твою дитину можна ховати, Але не багато з бідних людей дбати, А десять карбованців таки треба взяти! Що треба, то треба, не мов мені ні слова, Бо в мене з тобою короткая мова. Кирик каже: - Добродію, добродію, Я не можу стільки дати, Де вже мені, бідному Кирику, стільки взяти? Піп як тупнув ногою, Як мотнув головою, Як потряс бородою, Як закричить, Як заверещить: — Ще таких людей не було і не буде, Коли випродали такі бідні люде!
