Та й каже: — Ей ти, Кириче, бідний чоловіче, Іди-но ти до церкви, хутенько сповідайся Та в тих грошах гарненько признайся. Чи хочеш, чи не хочеш, а мусиш ти таки сповідатись, Мусиш в тих грошах признатись. От пішов Кирик, бідний чоловік, В церкві у попа довго таки сповідався, А в тих грошах ніяк не признався. Попадя не знає, що думати, що й гадати, Не знає, як тії гроші от Кирика одняти. Думала, думала таки чимало, А врешті таки нагадала: Добродію, добродію, є у нас суха шкіра, Послухай-но мене гарненько, Та зроби, що тобі скажу, хутенько. Візьми-но ти в ту шкіру вберися Та до бідного Кирика по гроші покрутися. Як побачить, так бідний Кирик злякається І в тих грошах напевне признається. От взяла попадя ту шкіру, намочила, Пішла на село доставати дратви й шила. Достала дратви й шила Да в ту шкіру його і зашила. Зашила попу руки й ноги, Приставила на голову диявольські роги. Став піп стукотіти, грюкотіти, Став вночі до бідного Кирика підходити: — Гей, Кириче, давай гроші, бо буду світ палити, Бо як не віддаси, то будеш на огні в пеклі горіти, Стануть тебе чорти таками драти, Стануть тебе бити й катувати... І стукотить, і грюкотить, І мотає рогами, І тупає ногами, Ще й трясе бородою. Зобачив Кирик і зовсім злякався: «От прийшла тепер до мене лихая година, Що я буду тепер робити з тими грошима... І чому я попу на сповіді не признався... Тепер би я з такою бідою б не знався...» Взяв Кирик котел із грошима Та як тарахнув дверима! — А, нехай же тебе, — каже, — візьме лиха година Та з твоїми диявольськими грошима! Іди ти од мене, в чому прийшов, Держи в руках, як знайшов, Не положи ніде, як узяв, Носи так, як прийняв,
