Українська народна сатира і гумор

І щоб же тебе чорт узяв!
Взяв піп котел і додому подрав,
Радесенький, що Кирик свої гроші віддав.
Став піп гроші пані віддавати.
Аж стали гроші до рук приставати.
Стала попадя шкіру пороти,
Став піп кричати, верещати —
Не можна ніяк шкіри відняти.
Трапилася з попом біда малая,
Біда малая і простая:
Пристала йому шкіра до сала.
От почали письма-листи по світу розсилаті
Чи не знайдеться часом хто-небудь на світі,
Щоб тую самую шкіру з попа зняти.
Стали письма-листи назад повертати,
Ніхто не може тієї шкіри зняти.
А Кирик і каже:
— Я можу тую шкіру з попа зняти,
Воно перше треба мені назад гроші віддати.
Як зняв Кирик шкіру і гроші взяв,
Піп закричав ще й зубами заскреготав.
Шкода йому тих грошей, але нема що робити,
Краще гроші віддати, ніж з рогами ходити.

ПІП ЗЛОДІЙ

Один піп послав дяка з паламарем вівці красти. Дяк з паламарем взяли віз, мотузки, запрягли пару коней і, перехрестившись, поїхали во ім'я господнє на друге село здобич шукати.

Піп богу помолився та й спати ліг...

На другий день була свята неділечка; люди до церкви зійшлись, а піп виглядав, виглядав, чекав, чекав та й без дяка і без паламаря на утреню став.

— Господи милосердний, — каже він, — чого ж це слуги мої вірні так довго баряться?

А гляне, аж прийшов дяк з паламарем і за криласом поставали.

Зрадувалося попове серце, і питає він, співаючи:

— А чи із здобихом, чи не з здобихом?

— Не з здобихом, не з здобихом, тільки з великим лихом! — співає дяк: — За бе-бе — взяли го-го!

За вівці взяли коні, а дяк з паламарем пішки вернулися.

ПОЖИВИВСЯ

Одного разу їхав піп із сусіднього села додому. Дивиться, а вівчар пасе вівці. Діло було к вечору у суботу. Бачить, що одна вівця пристала і лягла під кущем, а пастух погнав отару дальше.

Піп приїхав додому та й каже синові: