хліб на тік.
— А ти, жінко, що робила?
— Я... я нічого!
— Ну, то й їсти будеш нічого!
Зітхнула тут Олена, а у животі, наче хто возом іде.
На другий день чоловік знову наказує своїм, а Олена й рада була б уже взятися за роботу, коли ж це їй первина. Ото взяла вона відра й принесла води, та так утомилася, що й прилягла та до обіду й пролежала.
Приходять з степу, а чоловік знов почав питати, хто що робив. Той каже — те, другий — те.
— А ти, Олено, що робила?
— Я сьогодні води принесла на обід!
— Ну, то на ж тобі кухлик води, а обідать не дам.
На третій день, як пішли усі на роботу, заходилась Олена помагати бабці, бо вже дуже їсти захотілося: наносила дров, принесла води, замела у хаті, піч затопила, тісто замісила...
Тільки що обід поспів, аж глядь — уже й з роботи ідуть; їй аж сумно стало, що час так швидко пробіг.
На цей раз уже й Олена пообідала й вечерять налагодила.
Так вона проробила до неділі.
Приходить її батько у неділю, щоб одвідать свою дочку, як їй живеться у зятя; прийшов — і не надивиться на свою дочку: і піч сама затопить, обід налагодить, у хаті позамітає... Він аж руки розставив та й питає:
— Як це тебе чоловік твій до роботи привчив?
Вона мовчить. Аж тут з церкви йдуть. Олена вибігла швидше з хати, принесла сиру кожу, дала своєму батькові та й каже:
— Нате, тату, мніть хоч цю кожу, бо тут такі люди: як хто нічого не робить, то йому й їсти не дають.
Подивувався старий, взяв кожу й заходився м'ять. Приходить молодий хазяїн, глянув на старого, поздоровкався та й питає його:
— Що це ви робите?
— Кожу мну, бо мені дочка казала, що у вас тому їсти не дають, хто нічого не робить.
Зареготав той чоловік і каже:
— Киньте, батьку, цю кожу. Це я свою жінку привчав до роботи не молотом, а голодом.
Засміявся тут старий, обняв свого зятя і на радощах випив. А молоді почали з того часу жить та поживать та й добра наживать.
ЗНАЙШОВ ТАКИ ПРИЧИНУ
Був у жінки чоловік великий п'яниця. Та то ще було б півбіди, а то бив він її часто. От вона порадилась із сестрою: що їй робити. А сестра їй і каже:
— Ти йому все годи, все під лад йому йди, щоб він не мав найменшої причини тебе бити.
Ну, вона й послухалась. Так вже йому годить, так годить, що той таки не має до чого вчепитись. Але то було літо, то жінка і постелила спати надворі. Полягали вони, але чоловік все глядить причини, аби вчепитись до жінки.
Ну, і питає він її:
— А що то, жінко, за зорі ото над нами, як вони називаються.
А жінка й каже:
— Ото Квочка, а ото, бачиш Віз, он одно колесо, а он друге...
А чоловік тоді:
— А сто сот тобі чортів, то ти ото мені під возом постелила? А якби колесо відірвалося від нього, та ж воно на смерть мене убило б!.. — та кулаком жінку, кулаком...
Таки знайшов причину.
