Тенґо поставив склянку на стіл і запитав:
– Ми вдвох написали й опублікували «Повітряну личинку». Виконали спільну роботу. Книжка стала бестселером і відкрила людям інформацію про
– Ви виконуєте роль реципієнта.
– Я виконую роль реципієнта, – повторив Тенґо. – Я справді писав у «Повітряній личинці» про реципієнта. Але що це означає, сам добре не знав. Яку, власне, конкретну роль виконує реципієнт?
Фукаері легенько хитнула головою. Мовляв, не можу пояснити.
– Бажано, щоб ми були разом, – сказала Фукаері. – Поки не знайдеться та людина.
Якийсь час Тенґо дивився на її обличчя. Намагався прочитати, що воно виражає. Однак не побачив на ньому жодного виразу. Як завжди. І тоді він машинально повернув голову й зиркнув за вікно. Але Місяців не побачив. Лише телеграфні стовпи й огидне плетиво електричних дротів.
– Щоб узяти на себе роль реципієнта, потрібен особливий характер?
Фукаері злегка кивнула підборіддям. Мовляв, потрібен.
– Але ж «Повітряна личинка» – твоє власне оповідання. Ти сама його створила з нуля. Воно вийшло з твого нутра. А я випадково, на прохання, упорядкував його текст. Лише виконав просту технічну функцію.
– Бо ми вдвох написали книжку, – Фукаері повторила слова, сказані перед тим.
Тенґо машинально приклав палець до скроні.
– Ти хочеш сказати, що з того часу я, нічого не знаючи, став реципієнтом?
– Відтоді, – відповіла Фукаері. І вказівним пальцем правої руки спочатку вказала на себе, а потім на Тенґо. – Я – перцепієнтка, а ви – реципієнт.
– Perceiver i receiver? – уточнив він. – Інакше кажучи, ти сприймаєш, а я – приймаю. Ти це хочеш сказати?
Фукаері коротко кивнула.
Тенґо трохи скривив обличчя.
– Тобто ти знала, що я реципієнт або маю характер реципієнта, тому й довірила мені переписати «Повітряну личинку». Те, що сама сприймала, передала через мене у формі книжки. Ти це хочеш сказати?
Відповіді не було.
Тенґо повернув скривленому обличчю свій попередній вигляд. І поглядаючи в очі Фукаері, сказав:
– Конкретно ще невідомо, але, здається, приблизно з того часу я потрапив у світ з двома Місяцями. Тільки досі цього не помічав. Не побачив, що Місяців побільшало, бо ні разу серед ночі не дивився на небо. Напевне, так було, правда?
Фукаері все ще мовчала. Її мовчанка ширяла в повітрі, немов дрібні порошинки борошна. Порошинки, які щойно розсипав табун метеликів, що з'явився з особливого простору. Якийсь час Тенґо спостерігав, що виписували ці порошинки в повітрі. Йому здалося, ніби він став учорашньою вечірньою газетою. Інформація поновлюється щодня. І тільки він нічого про неї не знає.
