– А от мені не байдуже, – сказав він нарешті.
– Краще бути разом, – сказала Фукаері. – І об'єднати наші сили.
– Як Сонні й Шер, – сказав Тенґо. – Класний дует.
– Що класне?
– Не має значення. Потім про це поговоримо, – відповів Тенґо.
– То я їду.
Коли Тенґо збирався щось сказати, телефон клацнув і розмова урвалася. Як висячий міст під ударами сокири.
Фукаері прийшла через хвилин десять. У двох руках вона тримала вінілові пакети супермаркету. На ній була блакитна смугаста сорочка з довгими рукавами й тонкі сині джинси. Сорочка чоловіча, чиста, але невипрасувана. На плечі висіла полотняна сумка. Щоб приховати власне обличчя, вона нап'яла на ніс великі темні окуляри, які, однак, не виконували своєї камуфляжної ролі, а, навпаки, привертали до себе людську увагу.
– Я подумала, що бажано запастися харчовими продуктами, – сказала Фукаері і вміст вінілових пакетів переклала в холодильник.
Майже все куплене було готове до споживання – досить підігріти на електроплитці. Крім того, Фукаері принесла сухарі й сир, яблука й помідори. Решта – консерви.
– Де електроплитка? – спитала вона, оглядаючи тісну кухню.
– Електроплитки нема, – відповів Тенґо.
Насупивши брови, Фукаері на мить задумалася, але своєї реакції не висловила. Здається, не уявляла собі, що це за світ без електроплитки.
– Дозвольте все це тут залишити, – сказала вона так, ніби визнавала об'єктивний факт.
– Доки? – спитав Тенґо.
Фукаері хитнула головою. Мовляв, невідомо.
– А що з твоїм сховищем?
– Я не хотіла залишатися наодинці, коли щось станеться.
– А що, потвоєму, має статися?
Дівчина не відповіла.
– Здається, я повторююсь, але тут небезпечно, – сказав Тенґо. – Начебто якісь люди стежать за мною. Що це за люди, я ще не знаю.
– Безпечного місця ніде нема, – сказала Фукаері. І, багатозначно примруживши очі, легко схопила себе за мочку вуха. Що означав такий жест, Тенґо не здогадувався. Можливо, нічого.
– А тому однаково, де перебувати, – сказав він.
– Безпечного місця нема ніде, – повторила Фукаері.
– Можливо, ти правду кажеш, – погодився Тенґо. – Коли перейдено певну межу, то ступінь небезпеки перестає мати значення. Але, так чи інакше, мені доведеться скоро йти на роботу.
