— Де ти?
— Я всюди, — відповів голос, — але для простих смертних я невидимий. Саме зараз я сиджу на своєму троні й готовий говорити з вами.
Справді, голос тепер лунав десь із-під трону. Друзі підійшли ближче, стали поруч, і Дороті почала:
— Ми прийшли нагадати про твої обіцянки, великий Озе.
— Про які обіцянки?
— Ти обіцяв доправити мене додому в Канзас, якщо не стане Злої Чаклунки Заходу.
— А мені ти обіцяв мозок, — сказав Страшило.
— А мені серце, — додав Залізний Лісоруб.
— А мені хоробрості, — промовив Лякливий Лев.
— А що, Зла Чаклунка Заходу справді загинула? — запитав Оз, і його голос, як здалося Дороті, трошки затремтів.
— Так, — відповіла дівчинка. — Я облила її водою з відра, і вона розтанула.
— Нічого собі! — здивувався голос. — Приємна несподіванка. Добре, приходьте до мене завтра, мені треба подумати.
— Ти мав уже достатньо часу на роздуми, — обурився Залізний Лісоруб.
— Більше ми не чекатимемо, — буркнув Страшило.
— Треба дотримуватися обіцянок! — вигукнула Дороті.
Лев вирішив налякати мудреця і громовито рикнув. Луна підхопила гарчання, Тото перелякався, кинувся вбік і випадково наштовхнувся на ширму, що стояла в кутку. Ширма з гуркотом упала на підлогу. І тут на друзів чекав новий сюрприз. Там, де вона стояла, був маленький немолодий чоловічок із лисою головою і зморшкуватим обличчям. Залізний Лісоруб здійняв сокиру й кинувся до чоловічка з криком:
— Хто ти такий?
— Я Оз, великий і могутній, — сказав чоловічок тремтячим голосом. — Не бийте мене, будь ласка. Я зроблю все, що ви попросите!
Друзі розгублено переглянулися.
— Я думала, Оз — Голова, яка вміє розмовляти… — розчаровано промовила Дороті.
— А я гадав, що Красуня, — буркнув Страшило.
— А я — що жахливий Звір, — промовив Лісоруб.
— А я — що Вогняна Куля! — гаркнув Лев.
— Ви помилилися, — сумирно сказав чоловічок. — Я просто вдавав із себе когось іншого.
— Вдавали із себе? — вражено вигукнула Дороті. — То ви не великий мудрець і чарівник?
— Тихше, дитинко, бо нас підслухають, і тоді мені кінець. Я вдавав із себе великого мудреця і чарівника.
— А насправді це не так?
— Не так, моя дорогенька. Я звичайнісінька людина.
— Ви не звичайна людина, — ображено заявив Страшило, — а надзвичайний дурисвіт.
— Так отож, — підтвердив чоловічок. При цьому він заходився терти руки так, ніби був дуже задоволений від почутого. — Я надзвичайний дурисвіт.
— Але ж це просто жахливо! — сказав Залізний Лісоруб. — Отже, мені ніколи не отримати серця?
— А мені хоробрості? — засмутився Лев.
— А мені мозку? — промовив Страшило крізь сльози, витираючи очі рукавом.
— Шановні друзі, — звернувся до них Оз. — Благаю вас, не думайте про ці дрібниці. Подумайте краще про мене: яка жахлива доля на мене очікує, якщо ви всім розкажете про мою таємницю.
— Невже ніхто не знає, що ви всіх дурите? — запитала Дороті.
— Ніхто, крім вас чотирьох. І ще мене самого, — додав Оз. — Я всім так довго морочив голову, що вирішив: нікому не вдасться мене розкусити. Дарма я взагалі пустив вас до тронної зали. Я ніколи не пускаю сюди підданих, і тому вони переконані, що страшнішого й могутнішого за мене не існує.
— Та я не можу зрозуміти, — спантеличено промовила Дороті, — як Ви постали переді мною у вигляді Голови, що вміє розмовляти?
— Це один із моїх фокусів, — сказав Оз. — Прошу за мною, ви все зараз побачите.
Він пройшов до маленьких дверцят у кінці тронної зали, й усі ввійшли туди за ним. Оз показав на стіл, де лежала велика голова, зроблена з кількох шарів паперу, з намальованим обличчям.
— Я підвішую її до стелі на шнурі, — зізнався Оз, — а сам стою за ширмою та смикаю за ниточки, щоб очі крутилися, а рот відкривався.
— Але як вам вдається говорити за неї? — далі розпитувала Дороті.
— Я черевомовець, — пояснив чоловічок, — і можу зробити так, щоб мій голос чувся в тому місці, де мені потрібно. От вам і здавалося, що він лунає від Голови. А ось інші предмети, якими я користувався, щоб обманювати вас. — Оз показав Страшилу сукню та маску, які одягав, удаючи Красуню, а Залізний Лісоруб побачив, що Звір — це багато різних шкур, зшитих докупи.
А Вогняну Кулю фальшивий чарівник також підвісив до стелі. Насправді куля була зроблена з вати, а коли її просочили олією, полум'я від неї вийшло дуже яскравим.
— Вам мусить бути соромно, що ви так дурите людей, — суворо сказав Страшило.
— Мені дуже, дуже соромно, — сумно повідомив йому чоловічок. — Але що я мусив робити? У мене не було виходу. Сідайте, тут багато крісел, і я розповім вам свою історію.
Усі вмостилися, і мудрець-пройдисвіт почав свою оповідь.
