Грегорі Хаусу часто доводиться терпіти присутність практикантів у своїй оглядовій або під час операцій. Або — на лекціях, які Ліза Кадді безуспішно намагається змусити його, завідувача відділенням діагностики, читати майбутнім медикам. У стінах навчальних медичних установ можна не лише вивчати теорію та проходити практику, але й займатися дослідницькою діяльністю. Наприклад, випробовувати нові медичні препарати, для чого і намагається використовувати ресурси Принстон-Плейнсборо мільйонер Едвард Воглер.
Якби аналогічний серіал вирішили знімати в Україні, то дія так само могла б відбуватися в навчальній лікарні. Для нашої медицини тут нічого нового нема: низка вітчизняних стаціонарних клінічних закладів великих українських міст так само використовується для навчального процесу майбутніх медиків. Зокрема, не буде помилкою назвати навчальними клінічні лікарні Києва, Харкова, Львова, Донецька, обласні клінічні й обласні дитячі клінічні лікарні, клінічні кардіологічні диспансери, а також — великі лікарні швидкої медичної допомоги, клінічні психіатричні лікарні тощо. Відмінність — лише в устаткуванні та фінансуванні. Самі розумієте — ця різниця не на користь української медицини…
Як уже зазначалося вище, Принстонський університет — не рядовий вищий навчальний заклад Америки. А значить, медична установа, яка є його частиною, — теж не зовсім типова американська лікарня. Успіх «Доктора Хауса» в США пояснюється не лише появою принципово нового героя в медичному серіалі та взагалі в масовій культурі, але також тим, що американці звикли впізнавати в медичних історіях медичні реалії, з якими вони самі стикаються в повсякденні. Як будь-який медичний серіал, «House M. D.» повною мірою репрезентує і рекламує американську медицину. Тому місцем дії вибрана саме навчальна лікарня при престижному приватному навчальному закладі: така лікарня може собі дозволити приймати пацієнтів без наявності обов’язкової медичної страховки — адже всі витрати Принстон-Плейнсборо, який є дослідницьким центром, оплачує Принстонський університет. Якщо ви звернули увагу, в лікарню може потрапити людина з вулиці, навіть якщо у неї нема не лише страховки, але, трапляється, і документів, що посвідчують особу.
Українські глядачі, котрі напряму пов’язані з медициною, традиційно в більшості своїй не належать до прихильників серіалу «Доктор Хаус», хоча ставлення до «House M. D.» саме по собі неоднозначне. Далекі від медицини критики серіалу здебільшого не сприймають Грегорі Хауса як харизматичного героя — вони бачать у ньому лише психічно хворого самозакоханого егоїста і наркомана, яким нормальні люди захоплюватися, на їхню думку, не повинні. Персонаж, якого блискуче грає Г’ю Лорі, не відповідає традиційним уявленням частини глядачів про позитивного героя. Проте таке ставлення до серіалу і його головного героя спостерігається не лише у нас, але також в Америці, на батьківщині серіалу, і в інших країнах, де він з успіхом демонструється.
Українські медики в масі своїй не приймають «Доктора Хауса» не через неоднозначність особи Грега та суперечливе культурне явище, яким є серіал у цілому. Перш за все вітчизняні медики не люблять «House M. D.» тому, що не проектують реалії лікарні, яка працює за американськими стандартами, на систему пострадянської охорони здоров’я. Коли глядач упізнає себе в якійсь історії або може поставити себе чи когось зі своїх знайомих на місце котроїсь із дійових осіб, тоді історія «працює» на цю людину. А в персонажах, яких грають Г’ю Лорі, Ліза Едельстін, Роберт Шон Леонард та інші актори, українські глядачі-медики не впізнають себе. Ми ж, звичайні громадяни, так само не готові поставити себе на місце середньостатистичного американського пацієнта, який потрапляє в Принстон- Плейнсборо, безкоштовну американську лікарню, де навіть п’яному безхатченку нададуть повний набір медичних послуг — або не нададуть, якщо він сам того не захоче.
У правах та можливостях, як показано в серіалі, волоцюга прирівняний до мільйонера й політика. Проста людина має такі ж самі шанси вилікуватися, як і сильні світу цього. Хоча ми, нічого гріха таїти, плекаємо мрію лікуватися за межами рідної країни, живучи все ж таки тут. Цим вітчизняні пацієнти відрізняються од вітчизняних лікарів. Нашому медику хочеться уявити, що в рідної державної лікарні, де він працює, є все необхідне для того, аби пацієнт мав шанс бути вилікуваним і не шукав можливості виїхати для лікування за кордон. Проте наш лікар не може втілити мрію в життя: щоденні реалії злиденної вітчизняної медицини повертають його з небес на землю. Тому «Хаус» лише дратує.
Проте з точки зору медицини в серіалі справді чимало неточностей. Щоправда, відзначити такі деталі можуть насамперед медики, що працюють у системі охорони здоров’я США. Наприклад, в «Докторові Хаусі» лікарі діагностичного відділення зазвичай самі проводять лабораторні аналізи, хоча така процедура вимагає спеціальної освіти; а ще вони здійснюють діагностичні операції та навіть розтини, що взагалі не відповідає дійсності. В серіалі лікарі легко дають собі раду з будь-яким діагностичним устаткуванням, що теж далеке від реальності, але йде на користь видовищності серіалу. Уважні глядачі помічають рентгенівські знімки, що висять догори дриґом, незрозумілі записи на бланках рецептів, помилки в медичних термінах, таку дивну річ, як «бактерійний вагіноз у роті» та інші, не менш дивні діагнози, що до того ж важко вимовляються.
Що ж саме у «House M. D.» можна вважати правдою про діагностику, американську медицину і систему американської охорони здоров’я, а що — вигадано для того, аби реальність не стримувала фантазії сценаристів, не здавалася нудною і не обмежувала можливостей кіношних лікарів?
Американська система охорони здоров’я
Медичне страхування
Навчальна лікарня Принстон-Плейнсборо належить до розряду некомерційних, а отже, згідно з американськими законами, будь-який громадянин США може отримати там допомогу безкоштовно. Причому лікування нічим не повинно відрізнятися від того, яке надають власникам страхових полісів. Але це — не правило, а радше виняток: лікуватися в США дорого. Тому, як свідчить приказка, дешевше не хворіти.
Американська економічна система ґрунтується на приватному вільному підприємництві. Й американці високо цінують у людях звичку розраховувати на власні сили. В той самий час тим, хто з якоїсь причини опинився у скрутному становищі, держава пропонує різні форми допомоги, серед яких важливе місце посідає медичне обслуговування. У серіалі є декілька епізодів (як правило, комічних), у яких пацієнти звертаються в Принстон-Плейнсборо з дріб’язкового приводу або через власне невігластво, або — переслідуючи певні свої цілі, які завжди з успіхом вираховує Грегорі Хаус, виводячи аферистів на чисту воду й безжалісно саджаючи дурнів у калюжу. Така кількість прикрих відвідувачів можлива тому, що навчальна лікарня Принстон-Плейнсборо відкрита навіть для тих, у кого немає медичної страховки. Бо у США, як і в багатьох країнах світу, діє страхова медицина.
Для більшості американців їхня заробітна платня є достатньою для комфортного життя, і вони не потребують допомоги, передбаченої державною системою соціального забезпечення, яка надає комплекс медичних послуг. Вони часто купують страхові поліси (медичні або в разі смерті). Дотепер основу американської системи охорони здоров’я складають лікарі, що мають приватну практику і беруть плату з пацієнтів за кожні відвідини. Більшість лікарів перебувають у договірних стосунках з одним або кількома лікарнями в своєму окрузі. В разі потреби лікарі відправляють своїх пацієнтів до лікарень, які виставляють за це рахунки. Зазвичай — залежно від кількості проведених у лікувальній установі днів і наданих послуг (рентген, операція, аналізи тощо). Деякі лікарні належать місту, штату чи федеральному уряду, або ж релігійним та іншим некомерційним організаціям. Окрім цього, існують лікарні, що належать компаніям, метою яких є отримання прибутку від надання медичних послуг.
Допомога незастрахованим американцям стала одним із пріоритетів Білла Клінтона, коли він заступив на пост Президента США в 1993 році. Після дискусій, що охопили всю країну і всі верстви суспільства, Конгрес США в 1996 році ухвалив закон, згідно з яким медичне страхування ставало доступнішим для працюючих американців і їхніх дітей. Новий закон розширював доступ до медичного страхування особам, що втратили роботу або звернулися по медичну страховку, вже маючи серйозні проблеми зі здоров’ям. Як експеримент також була введена програма неоподатковуваних ощадних рахунків, призначених на оплату витрат на лікування.
У Сполучених Штатах виробилася змішана система приватної та державної оплати медичного обслуговування. Переважна більшість американців сплачують за якусь частину медичних послуг, маючи страховку за місцем роботи. Приблизно п’ять із шістьох працюючих американців, а також члени їхніх родин користуються програмами групового медичного страхування, оплачуваними або спільно працівниками й працедавцями, або лише працівниками. Найчастіше працівник сплачує щомісячний внесок до страхового фонду. Зі
