свого боку страхова компанія оплачує певний відсоток витрат працівника на медичне обслуговування — за винятком невеликої суми, так званого первинного внеску.
Програми страхування вельми різні. Наприклад, деякі з них передбачають оплату стоматологічної допомоги і протезування або оплату консультацій та лікування у психіатра. Ще однією формою забезпечення медичного обслуговування, якою широко користуються американці, є послуги, що надаються Організаціями підтримки здоров’я (ОПЗ). Такі організації набирають у штат групи лікарів і забезпечують весь необхідний набір медичних послуг своїм клієнтам, які сплачують наперед визначений авансовий внесок. ОПЗ спираються на профілактику, оскільки вони повинні оплачувати клієнтам ті послуги, які самі організації надати не в змозі: зокрема, хірургічне втручання, лікування в стаціонарі або спеціалізоване лікування.
Хоча більшість американців користуються різними формами приватного медичного страхування, є й такі, котрим це не по кишені. Але вони можуть розраховувати на допомогу по лінії двох соціальних програм, створених у 1965 році. Скажімо, програма «Медикейд» (
Надання медичного обслуговування особам, які не можуть оплатити медичну страховку і не мають права на допомогу по лінії «Медикейд» і «Медикер» (
Чеснотою американської системи медичного страхування є також високий рівень стандартизації як методів лікування, так і самої процедури. В той самий час, як відзначив на початку 2009 року президент США Барак Обама, американській системі охорони здоров’я загрожує катастрофа — як економічна, так і терапевтична. Глава держави попередив: якщо Конгрес США не ухвалить закону про реформу американської системи охорони здоров’я до кінця року, можливість залагодити ситуацію буде втрачена. Обама підкреслив, що американська система охорони здоров’я вартістю 2,5 трлн дол. є важким тягарем для громадян і компаній та становить найбільшу загрозу для економіки. Білий Дім залишає деталі реформи на розсуд законодавців, проте Обама неодноразово підкреслював, що вона повинна забезпечити право вибору і низьку вартість лікування, одночасно забезпечивши медичне страхування 50 млн американців, що не мають на цей момент медичної страховки. Вартість реформи за даними на червень 2009 року оцінюється в США в 1,5 трлн дол.
Але ще раніше, на початку 2000-х років, з’явилися незалежні дослідження. Вони свідчать про те, що досягнення американської страхової медицини далеко не аж такі великі, як вважалося. Згідно з офіційними даними, за рахунок працедавця страхується щонайбільше 62 % населення США. А результати досліджень, проведених Колумбійським пресвітеріанським медичним центром, показали, що медичну страховку, сплачену працедавцем, мають лише 43 % населення США. Ще близько 7 % страхуються самостійно, 34 % — за рахунок держбюджету, а 16 % населення взагалі не застраховано. У медицині США сформувалася небезпечна система цінностей, згідно з якою пацієнтові ліпше померти відповідно до ортодоксальних уявлень, ніж вижити завдяки неортодоксальним методам лікування. В результаті дедалі більше людей відмовляються від медичного страхування. На сьогодні понад 35 млн американців не охоплено цією системою. І це число рік у рік зростає.
Приблизно у половині епізодів «Доктора Хауса» американські глядачі бачать підтвердження того, наскільки вигадані історії відповідають реальному стану речей у стосунках лікар–пацієнт. Наприклад, аби поставити правильний діагноз, Грегорі Хаус змушений порушувати закон не тому, що не визнає його норм або кидає черговий виклик суспільству, а через те, що сам пацієнт або його рідні не дають згоди на операцію. Вони краще приймуть смертний вирок, повільно і покірливо вмираючи, аніж дозволять лікареві ризикнути, провівши операцію, яка може допомогти діагностувати хворобу, почати лікування і врятувати життя. В той сам час страхова медицина, на якій тримається американська система охорони здоров’я, несе збитки через те, що звичайні американці, котрі не довіряють новим технологіям, не турбуються про страхові поліси, а значить — не бажають через сплату страхових внесків оплачувати дослідження, які просувають медичну науку вперед.
Якщо ж говорити про страхову медицину в Україні, то насамперед слід зауважити: про введення обов’язкового медичного страхування в нас поки що справді здебільшого тільки говорять. З одного боку, отримувати належну медичну допомогу хоче кожен громадянин. Як писалося вище, навіть у Америці не всі мають страховку, проте той, хто її все ж таки оформив, дістає загалом більше переваг, ніж той, в кого полісу немає. Але, з іншого боку, пересічний українець заробляє набагато менше, ніж пересічний американець, який, до того ж, має цілу низку соціальних гарантій і може жити на соціальну допомогу. Через те українцеві простіше, захворівши, заплатити лікареві «по факту» і витратитись на недешеві ліки, аніж сплачувати за надання гарантованих медичних послуг авансом. Та й українська система охорони здоров’я ще не готова до того, аби належним чином надавати якісні медичні послуги тим, хто застрахував себе полісом від несподіваної хвороби.
В Україні на сьогодні існує система державного соціального солідарного медичного забезпечення, заснованого на перерозподілі органами державної влади та місцевого самоврядування податкових надходжень на користь медичного забезпечення. Однак держава не в змозі не тільки виділити достатньо фінансів для забезпечення якісного лікування, а й ефективно використати ці кошти. Саме на вирішення цих проблем спрямовані проекти законів України, які передбачають нову модель фінансування медичної галузі. Такі проекти розробляються практично від проголошення незалежності, мають різне авторство, постійно коригуються і доповнюються, та в основі кожного — запровадження обов’язкового медичного страхування, що забезпечує відхід від залишкового принципу фінансування галузі. Цільовий характер обов’язкового медичного страхування надасть можливість планування та обґрунтування гарантованого обсягу медичних послуг. Міністерство охорони здоров’я України останнім часом оприлюднює інформацію стосовно своїх планів щодо поступового, протягом 2–3 років, переходу на страхову медицину, що повинно стати частиною комплексного реформування системи охорони здоров’я України.
Практично всі європейські країни свого часу рятували медицину саме введенням загальнообов’язкового медичного страхування. Сусідня Росія — також не виняток. І хоч її реформу експерти не називають успішною, Росія об’єктивно за всіма статистичними даними стоїть на порядок вище за Україну. Власне, поява на російському телебаченні та навіть у кінопрокаті серіалів і фільмів на медичну тематику свідчить про бажання росіян рекламувати власну медицину засобами кіно й телебачення. Бо, як ми вже відзначали, в Америці медичний серіал — насамперед реклама національної системи охорони здоров’я. Власне, фраза «Нема чим пишатися» — основна причина відсутності в Україні професійного інтересу до створення будь-яких історій із медичною складовою на своєму матеріалі. Звідси — дещо дратівливе ставлення до розбещених лікарською увагою пацієнтів у епізодах «House M. D.».
Боротьба за роботу
У тих країнах, де медицина розвинена добре, а медична індустрія сформувалася в окрему економічну галузь, вона, як не парадоксально прозвучить, обходитися дорожче, ніж у країнах, де система медичного обслуговування перебуває в зародковому стані. Справа ось у чому: якщо впровадження прогресивних технологій у будь-якій сфері, як правило, означає здешевлення продукту або послуги, то в медицині, навпаки, — дорожчання. Іншими словами, в медицині прогрес передбачає все нові й нові витрати. Для пацієнтів це означає, що їх вилікують практично від будь-якої хвороби, пересадять будь-який орган, — лише страшно уявити, скільки все це коштуватиме. Ось тому навіть найбагатші держави не можуть дозволити собі повністю бюджетне утримання медицини.
Різні системи страхової медицини в різних країнах існують уже не один десяток років. Вартість медичного обслуговування в Америці істотно зросла. У перерахунку на душу населення вона збільшилася з 204 дол. у 1965 році до 3 299 дол. у 1993-му. Частково причина полягає в тому, що в США професія лікаря належить до однієї з найбільш високооплачуваних. Тому всі герої «Доктора Хауса» так бояться втратити роботу навіть у лікарні, де лікування може бути безкоштовним, оскільки вона живе з дотацій. Грегорі Хаус як завідувач відділенням має право наймати і звільняти співробітників. Цього не може зробити навіть Ліза Кадді, головлікар: Хаусу як керівникові видніше, хто може працювати у відділенні діагностики, а хто — ні. Тому після звільнення членів колишньої команди Хауса доктор Кадді не може своїм рішенням нав’язати норовистому Грегу нову команду і тисне на нього, аби той швидше проводив співбесіди з претендентами. У свою чергу Кадді готова прийняти на роботу Ерика Формана, звільненого з нового місця, і призначити його заступником Хауса — але лише після того, як Грегорі зібрав нову команду, і тільки за умови, що Форман погодиться на меншу зарплатню, ніж у нього була раніше.
Лікарі щосили тримаються за роботу, навіть ціною підсиджування колег — адже їхня освіта коштує дорого і процес навчання вимагає чимало часу. Більшість майбутніх лікарів навчаються в коледжі, протягом чотирьох років здобуваючи загальну медичну освіту. Оплата при цьому складає приблизно 25 тис. дол. на рік. Потім випускники коледжу, обравши спеціальність, іще чотири роки опановують її в медичному вузі, де вартість навчання ще вища. Таким чином, до моменту отримання диплома більшість молодих лікарів опиняються
