/>поступово в «Берліні», куди я ходив пити каву, коло мене почали тертися деякі
молоді люди. Можливо, з того, що ви чули про мене, у вас склалося враження, ніби
я думаю тільки про себе, — зрештою, всі ми більшою чи меншою мірою егоїсти, —
але я відчуваю якусь дурну потребу піклуватися й про інших, це викликає в мене
почуття, ніби я комусь потрібний, ніби я сильний і таке інше. Отже, двоє чи троє
з цих людей зацікавили мене, бо, якщо ми вже заговорили про рани, кожен з них
також мав якусь рану: один провалився на іспитах, другий впав у розпач при
першій же життєвій невдачі, третьому наплювали в душу. Спас озлобився на весь
світ. У Моньо були всі шанси стати алкоголіком ще до того, як він закінчить
університет, якщо він взагалі зможе його закінчити. Магда й Дора, коли я їх
уперше побачив, скотилися до рівня… вуличних дівок. Я намагався допомогти всім
цим людям. Ясна річ, не проповідями й не повчаннями — молодь цього не любить, —
а просто показати їм, що, крім паскудства й відчаю, в нашому житті є й дещо
інше. І, не приписуючи собі заслуг, можу сказати, що досяг певного результату.
Ті дикуни звикли пристойно одягатися, пристойно триматися, навіть певною мірою
пристойно розмовляти. Дора й Магда поставили хрест на своєму минулому. Спас
почав серйозніше готуватися до лекцій. Деякий прогрес помітний навіть у Моньо,
хоч тут випадок складніший, бо цей хлопець не має ані краплинки сили волі…
Я терпляче слухаю. Така вже в мене професія. Треба володіти умінням слухати, бо
є люди аж надто педантичні — якщо почнеш їх перебивати, вони втрачають думку й
не можуть нічого путнього сказати, бо звикли розповідати все докладно, наче
виголошують доповідь. Отож, слухаю далі, дивлячись крізь вікно на квітучі вишні
й чисте синє небо, потемніле на сході, бо сонце вже сіло.
— Мушу признатися, хоч це навряд чи вас цікавить, — провадить далі Філіп, — що з
Дорою ми досить довго дружили, й ця дружба могла б тривати й далі, коли б Дора
не розраховувала на шлюб. Але мій альтруїзм також має певні межі, тим паче, що
зараз я не збираюся ні з ким пов'язувати своє життя, бо ще не став міцно на
ноги. Тому Дора, щоб допекти мені, націлилася на мого брата, і це спершу таки
вразило мене, але потім я сказав собі: «Це тільки на краще: вона влаштує своє
життя й розв'яже тобі руки, чого тобі ще треба?» Що ж до Магди, то з нею в нас
ніколи нічого серйозного не було, вона не імпонує мені ні своїми смаками, ні
характером, і все-таки я співчував їй, знаючи, що коли рано чи пізно вона одного
дня відірветься од нашої компанії — а це мало статися, — то знову пуститься
берега, бо вона дурнувата й інертна. І от саме в цей час з'являється Асенов. У
таких, як він, емігрантів ностальгія, знаєте, часто виражається в тузі за якоюсь
спідницею. Асенов виявився саме таким типом, він утьопався в Магду, і я сказав
собі: «Це щасливий випадок». Бо тільки така людина, як Асенов, котра не знає про
Магдине минуле, може ризикнути взяти з нею шлюб, і я попередив її, щоб вона це
врахувала, була обережною, аби не викликати своєю поведінкою ніяких сумнівів.
Усе йшло загалом дуже добре, поки я одного разу випадково не почув від самого
Асенова, що хтось його детально про все поінформував, і він одмовився від думки
про одруження, а зв'язки з Магдою підтримує лише для тимчасової розваги.
Я виймаю зі своєї пачки «Сонця» сигарету й закурюю. Філін також закурює, на
якийсь час замислюється, наче пригадує, на чому він зупинився, й веде далі:
— Я трохи забалакався, але це було необхідно, щоб ви зрозуміли причини того
інциденту в «Балкані». Магда, як інертна людина, хотіла підтримувати й далі
зв'язки з Асеновим — шлюб не шлюб, аби тільки одержувати від нього подарунки, не
розуміючи, що цим вона тільки шкодить собі. Тоді я категорично наказав їй
припинити будь-які стосунки з Асеновим. Якщо він серйозно захопився, таке
відчуження, можливо, примусить його полагіднішати й узяти з нею шлюб. Якщо ж ні
— то навіщо жінці принижуватись і повертатися до давніх звичок.
Філіп дивиться на мене, немов чекає відповіді, і я змушений процідити крізь
зуби:
— Цілком логічно.
— Так, але декотрі жінки, як вам відомо, не в злагоді з логікою. І того вечора я
випадково довідався, що всупереч моїй пораді Магда знову пішла з Асеновим. Я
прийшов у «Балкан» зовсім не для того, щоб вчиняти скандал, а просто забрати
звідти Магду, але Асенов став приндитись: «Це моя дама», «Ідіть геть від нашого
столу» і таке інше, а Магда, як завжди, замість підвестися й піти зі мною,
почала вагатися, й Асенов покликав офіціанта, а я, знаєте, не люблю, щоб мене
офіціанти хапали за плече, і, одне слово, вибухнув скандал…
— Тепер дещо прояснюється, — киваю я. — А звідки вам стало відомо про те, що
Магда пішла з Асеновим?
Філіп ледь-ледь усміхається:
— Я мав усі підстави підозрювати його. Тому вирішив перевірити: зателефонував
Асенову і…
— Отже, це ви телефонували Асенову?
— Так, я.
— Ви на мене справляєте враження розумної й спостережливої людини, товаришу
Манев, — кажу я після невеличкої паузи. — Які ваші враження про Асенова, про
його зв'язки? Як ви гадаєте, чи міг хтось вчинити замах на його життя?
— Невже ви припускаєте, що це вбивство? — здивовано запитує Філіп.
— Під час слідства припускають усе.
— Моє враження про Асенова таке: ця людина не мала в Софії інших зв'язків, крім
службових. Принаймні я ніколи не бачив його в ресторанах з іншими людьми. Тому
якщо справді йдеться про вбивство, — це для мене цілковита загадка.
— А що ви думаєте про хазяйку Асенова?
— Я її не знаю. Тільки чув про неї від Магди.
— Що ви чули?
— Та всілякі жіночі плітки: Магді здавалося, ніби Асенов мав зв'язки з хазяйкою,
що хазяйка ревнувала Асенова і таке інше.
— А Лічев, колишній чоловік хазяйки?
— Про нього я досі й не чув.
Він замовкає, та за мить додає:
— А втім…
І замовкає знову.
— Ну, кажіть же!
— Я дещо згадав, але, розумієте, не можу нічого стверджувати… тим паче висувати
такі звинувачення…
— Кажіть, не бійтеся. Ваші звинувачення будуть у нас в резерві.
— Одного разу Магда згадувала, що хазяйка і її чоловік здирали з Асенова долари…
влаштовували так, щоб він розраховувався з ними доларами, але я не можу нічого
напевне стверджувати…
— Розумію. Приймемо це під знаком запитання.
Потім підводжусь і додаю:
— Я з машиною. Якщо їдете в місто…
